Почитав коменти у фб під постом, де писав, що байдужість вбиває.І вкотре переконався, що інфантильним ніжним сніжинкам, мамкіним експертам з країни рожевих поні та плюшевих ведмедиків значно простіше вбити людину, ніж розділити з нею страждання.Уся ця сучасна "мораль", яка проголошує людину самодостатнім центром сенсів, яка комфорт зводить в абсолют, яка впевнено заявляє, що страждання — це зло і його треба ліквідувати за будь-яку ціну, насправді готова ліквідувати… саму людину.Просто щоб страждань стало менше.Логіка проста і бездоганна у своїй естетізації потворного: немає людини — немає болю, бо біль - це дискомфорт, а дискомфорт потрібно усунути. Разом із джерелом.Аплодисменти. Занавіс.І всі ці ніжні, ранимі, ображені на реальність закомплексовані експерти, які так мріють уникнути болю, насправді готові заради цього дуже багато: засуджувати, нищити, стирати, викреслювати. Знаю навіть одну країну, в якій 73% мешканців проголосували за власну евтаназію.А тепер погана новина для сніжинок.Ісус Христос не прийшов, щоб навчити нас уникати страждань.Він увійшов у них.Не обійшов.Не пояснив здалеку.Навіть не "підтримав словами".А РОЗДІЛИВ СТРАЖДАННЯ До кінця. До смерті. І далі...І саме тому християнство — це не культ страждання.Це культ любов, яка не тікає від болю, а входить у нього і перемагає його зсередини.Християнин — це не той, хто красиво говорить про гуманність та необхідність уникнути страждань. Це той, хто не вбиває ближнього, коли йому незручно поруч із його болем.Це той, хто завжди залишається, як би складно не було.Значно простіше — "гуманно" вирішити питання.Значно простіше прибрати проблему.Значно простіше розіп’яти Того, хто заважає жити у реальному світі.Немає нічого нового під сонцем.Лазар уже лежить у гробі.І Ісус Христос уже йде, щоб його воскресити.А навколо стоять акуратні, чутливі, правильні сніжинки з плюшевими ведмедиками і кажуть: "Ой, як тхне, давайте і Цього розіпнем, Він заважає."Але любов - це Голгофа, на Голгофі місця вистачить всім.Всім, хто готовий любити.