Ми все життя будуємо собі лабіринти.Не з каменю — із суєти.Не з цегли — з боргів.Не з міфу — з обов’язків, умовностей, чужих і власних очікувань.Кожен поворот — "треба". Кожен тупик — "потім розберуся". Кожна стіна — "так у всіх". Кожна перепона: "А що люди скажуть".І в якийсь момент розумієш: ти не живеш — ти орієнтуєшся.Мінотавр хоча б знав свій лабіринт, був у ньому господарем, а ми наліпили стільки тупиків, що самі в них заблукали.Робота.Статус.Образи.Постійне доведення своєї правоти.Безкінечне "я повинен" і "мені повинні".Наш лабіринт так захаращений, що виходу немає ні ліворуч, ні праворуч.Не допомагає бігти швидше, не допомагає бити головою в стіни, не допомагає шукати новий коридор.Вихід тільки вгору.Туди, де не стеля — а небо.Туди, де не схема — а світло.Туди, де не виправдання — а покаяння.Великий піст — це не про їжу - це про демонтаж. Про розбирання завалів.Про відмову від зайвих стін. Про сміливість перестати бути архітектором власної в’язниці.Хай Великий піст вам у поміч, парафіяни. Тим, Хто Тікає з Лабіринтів Вгору.