Трохи більше доби після удару.Все прибране, вікна затягнуті клейонкою. У храмі тепло.Сьогодні літургія й декілька хрещень — все за розкладом.Завтра теж служби.Що потрібно замінити — уже заміряно і запущено в роботу.А ще, і це найважливіше: сотні людей з усього світу одразу відгукнулися. Хтось прийшов фізично допомогти, хтось підтримав гривнею чи доларом, хтось підтримав у молитві. Від цього серце переповнюється вдячністю. Це і є Царство Боже, що прийшло в силі. Це і є радість святих.Так, чомусь нам іноді треба уламка ракети й вибуху, щоб відчути цю радість. Бо після шуму й полум’я ще ясніше відчувається віяніє тихого вітру Святого Духа. Бо після ворожих атак ще яскравіше сяє фаворське світло — тепер уже з сердець парафіян.І не треба вигадувати, ніби ми маємо "вірити у силу прокльонів", розповідати про "сатанинський дух русского міра" чи щось подібне. Не прокляття нас рятують і не ними ми живемо. Ісус Христос не закликав вірити в прокльони, ні в сатану, ні, тим більше, у росіян. Він покликав іти за Ним. Іти у світлі, в радості, в благодаті. Саме так, як учора показали парафіяни Свято-Миколаївської церкви.З нами Бог.