Найцинічніше в цьому всьому – навіть не саме рішення МОК, а те, що вони усі ці дні прикриваються тим, що «цього хочуть атлети». Про це речник МОК Марк Адамс говорив неодноразово і вчора, і сьогодні, виправдовуючи рішення.Суто фактологічно ці правила справді формувалися в межах діалогу та роботи Комісії атлетів МОК, яку тоді якраз очолювала пані Кірсті Ковентрі.Однак, по-перше, світ змінюється, і правила мають бути адаптивними. Те, що було актуальним в 2010-х роках, може втратити актуальність зараз.По-друге, нема нічого поганого у застосуванні правил (якщо вже трактувати вчинок Владислава, як порушення), якщо вони застосовуються однаково для всіх: треба було і Фішналлера за шолом з прапором РФ банити («це не про меседж, це про місце», чи не так?), і Наумова (зона кісс&край – це не мікст-зона, хоча тут «варіанти» для Гераскевича сьогодні вже дійшли аж до фінішної лінії), і ізраїльському дзюдока Пальчику, який гасав з прапором ізраїльської армії в Парижі-2024 (а це вже був час, коли Ізраїль переходив від операції-самооборони до банального знищення Гази в нуль, до речі). У цьому плані я згоден з речником МОК паном Адамсом (!), коли він каже, що дозволи на «порушення правил» «призведуть до хаосу». Бо ми завдяки тому, що МОК заплющував очі на попередні порушення правил, опинилися в хаосі!У цьому плані я вбачаю в діях МОК дискримінацію за національною ознакою, або щонайменше вибіркове правосуддя. Бо правила (навіть якщо Гераскевич їх порушив) начебто й одні для всіх, але на питання «чому не покарали того, іншого, третього» завжди знаходяться виправдання, а на питання про Гераскевича – чому інакше вчинити було неможливо.По-третє, МОК прямо суперечить своїй же миротворчій місії, кажучи, що «а що тоді Близький Схід, Африка, Південна Америка» і всі ті 130 конфліктів. Навіть якщо припустити, що це число правдиве, то в чому, власне, проблема, що представники країн/народів, які винищують в прямому ефірі, вшанують жертв цих воєн з олімпійської родини? Тут треба буде МОК, звісно, попрацювати над уточненням наявних правил: бо якась чемпіонка Кємєрова з біатлону Праскофья Євгєньєвна, на яку в Бєлгороді випадково прилетіло, поки вона лайкала фотку путіна, – це не те саме, що загиблі українські спортсмени, жертви геноциду в Руанді чи розстріляні на Олімпіаді-1972 ізраїльські атлети. Останніх, за логікою МОК, під час змагань вшановувати теж не можна.У цьому я вбачаю дурну наївність МОК: вони вважають, що якщо закрити очі й зробити вигляд, що воєн не існує, то їх не існуватиме. Адамс сьогодні майже це й сказав: «Наша задача, одна річ, яку ми можемо зробити – це зібрати усі ці різні країни разом, навіть якщо вони в конфлікті. Це сильний меседж. Він може, не вирішить війни, не принесе миру, але це сильний меседж, щоб зібрати людей разом і сказати: «Ось яким був би світ, якби ми поважали правила».Проблема в тому, що цей меседж – не сильний, а слабкий. Він про те, що заради гарної миролюбної картинки й заробітку на успішному турнірі можна закрити очі на війни (а вони всі несправедливі), людські жертви й життя. І цей меседж заплямовує репутацію не лише Ковентрі, Адамса чи МОК, а всього олімпійського руху.А атлети у скелетоні – за Гераскевича.