Памфлет «Mea Culpa» Луї-Фердінана Селіна (1936-ий рік).

У ньому автор у своїй звичній надекспересивній (безліч окличних й обірваних речень!), саркастичній, дратівливій манері викриває лицемірство совєтської влади, критикує примітивність людської природи та ілюзії людей щодо створення чудесного нового світу. Цитую в українському перекладі з французької Петра Таращука.«Бути великою жертвою історії ще не означає бути янголом!.. Не означає, що тим янголом можна коли-небудь зробитись! А проте така думка існує – насправді це велике, несхитне і незламне, мов залізо, упередження! «Людина – тільки те, що вона їсть!» – найпереконливіше довів це твердження Енгельс, ну й зараза! Це ж колосальна брехня. Адже людина геть не така, вона набагато каламутніша й гидкіша, ніж просте питання, як «напхати пельку». Треба глянути не тільки на її тельбухи, а й на мізки!.. І на цьому відкриття не закінчаться! Щоб людина змінилася, її треба муштрувати. А чи вона піддається муштрі? Ні, вимуштрувати її система не спроможна. Людина майже завжди пристосовується, уникаючи всякого контролю!»
«Ось уже цілі сторіччя, як людину спонукають вихвалятись, обминають її справжні проблеми і притьмом женуть голосувати. Відколи занепали релігії, фіміам кадять уже людині і якомога туманять їй голову базіканням. Людина – це вже єдиний храм, і її силою змушують заплющувати очі. Її просто одурено. Вона вірить усьому, що кажуть, тільки-но їй починають лестити!» «Комунізм – матеріалістичний, отже, матеріальне в ньому передусім, а там, де йдеться про матеріальне, завжди перемагає не найкращий, а найцинічніший, найхитріший і найжорстокіший. Погляньте, як у тім СРСР миттю очуняла грошва! Як швидко відновили гроші всю свою тиранічну силу! Ще й незмірно побільшили її! Аби тільки його хвалили – Пролетар погодиться з усім» «Принизити людину до матерії – ось новий потаємний і безжальний закон...»
«Про це писав іще Жюль Ренар: "Не досить бути щасливим, треба, треба щоб решта людей не мала щастя". Ох! Як прикро, коли тебе змушують перебрати на себе всю скорботу – муки інших, незнаних і безвісних людей, змушують гарувати тільки задля них... Пролетаря переконали, що саме "інші" – джерело всіх нещасть, уся гидь і жовч! Ох! Яке ошуканство!»
«Пролетаря, цього підопічного нової системи, охороняють якнайпильніше, тримають за сотнями тисяч смуг колючого дроту! Його бережуть від нечистого закордону і навіть від пережитків старого світу. Це він, Пролетар, (коштом власних злиднів) утримує найчисленнішу, найкровожернішу поліцію на світі, якій ніколи не бракує ні підозр, ні садизму! Ох! Пролетаря ніколи не лишають на самоті! За ним пильно стежать! І, Пролетарю, стежитимуть завжди!..» «Там, у СРСР, людина запихається дурістю. Її б'ють по всій лінії, а вона витріщається, як їде "комісар" у своєму не дуже новому "пакарді". Людина працює, мов каторжна, працею виборює життя... Навіть на вулиці не дають їй ніякої волі! Бо ж добре знають усі її звички і навички! Знають, як проганяти її з вулиць прикладами!.. Адже їй належить лише майбутнє!» «Людина виявляє свою людяність десь так само, як курка – здатність літати. Коли курку копнули ногою або мало не роздушили її колесом, вона злітає аж до покрівлі, але миттю опускається в тванюку, щоб і далі дзьобати послід. Така її природа, і такі в неї амбіції. І в нас, у суспільстві, діється те саме. Люди бодай трохи перестають бути падлюками тільки після нещастя. Коли все більш-менш заспокоїться, природа знову бере своє. Тому про революцію слід судити через двадцять років після її перемоги» «Але Совєти погрузають у нечесті, вдаються до дедалі брехливіших вигадок. Вони добре тямлять, як пошивати в дурні. Вони погрузли в пропаганді, цукром підсолоджують лайно й видають його за цукерки. Ось де вся зараза системи» «Люди здихають за ідею, якої навіть не сила збагнути! (...) Добре розрахувати, коли мрієш, – це, мабуть, і є Надія?.. Ще й прекрасне майбутнє? Війни невідомо за що! Дедалі лютіші й страхітливіші! Такі, що зачеплять кожного, загине весь світ... Люди зразу стануть героями, а на додачу ще й прахом!..