Новий читацький рік я розпочав із кінороману «Нечуй. Немов. Небач» Петра Яценка. Це крута художня історія життя Івана Нечуя-Левицького, написана у стилі стімпанк – коли все відбувається в світі, де рулять парові механізми, така собі естетика механіки.Читалося легко й захопливо. Ще б пак! Адже тут є динамічний кіношний сюжет, безліч колоритних живих діалогів, дрібка гумору, перестрілка в готелі, розкішні дами, любовні інтриґи, галицькі опирі, таємне богемне товариство, імперські нишпорки, що прагнуть зіштовхнути головного героя на манівці. Й, звісно, дивакуватий, вічно добрий, мов лабрадор, Нечуй, який не вживає спиртного, рано лягає спати, завжди ходить із парасолем і... має механічне серце.Події відбуваються стрімко (у книзі лише 135 сторінок тексту, тож у ньому немає місця для розлогих описів та нудних роздумів), місця і часові проміжки змінюються, наче скельця в калейдоскопі. На сторінках цієї книги також зустрічаються такі відомі персонажі як Панько Куліш, Сергій Єфремов, Михайло Грушевський.