Повідомлення telegram каналу - @ontologia_ua

Щось ніби блиснуло у тиші вересневій
там, за ставком, коли я ніс з городу
мішок кислиць для ненажер-кролів.
Я навіть зупинився, пам’ятаю,
сів на мішок, цигарку запалив,
шукаючи в знаннях чогось такого -
світлішого за сонце в ясний день.
І не знайшов. Але ж я точно бачив,
як ці олійні фарби далини
осінньої перетворились раптом
в напівпрозору акварель весни
могутнім дивним спалахом миттєвим.
Що це було? Невже ота таріль
з прибульцями, нарешті, промайнула
і над Гадомцями? Узгоджується ця
гіпотеза з тим очевидним фактом,
що в часі цей феномен був недовгим, -
тривав лише секунду або й пів.
Я це трактую так: космічний розум
вмить наші гадомецькі палестини
осяг, просканувавши вглиб і вшир,
і, не знайшовши жодної зачіпки,
ввімкнув форсаж і знов собі понісся,
гіперконтінуумним простором кудись.
І дійсно, що прибульцям тут вивчати:
мене з мішком кислиць та ще з думками,
наближеними змістом до кислиць?
На цьому міркування припинились.
Мішок, піднявшись, до кролів поплив.
А ввечері, коли усі поснули,
на аркуші паперу у клітинку
з’явилися римовані рядки
про те, що треба небагато світу
прибульцям, щоб любити білий світ.
2018, Анатолій Секретарьов