Повідомлення telegram каналу - @ontologia_ua

Їдучи з півдня, відчути, що колесо року
тихого ранку повертає на осінь.
Втомлена зелень, курява, багатоголосся
стиглих плодів, і врожай – як урок:
з цим – не склалося, тут – попри все, вдалося.
Б'ється у плетиві гíлля невидимий птах.
Випалена трава. Очеретом укрита хата.
Ставлять бродити вино, наче готують посвяту.
Перші зграї ластівок на дротах,
і не звикнути, що скоро усім відлітати.
Літо, ще досі літо, вимолене і святе.
Риси вигострює гаряче скісне проміння.
Обсипаються ружі. Сидять під землею міни.
Їдучи з півдня, історій колючі стебла
подумки, як лозу, прив'язувати
до твого імені.
Я тобі розкажу – і наче віддам ключі
від степових воріт, і місяця половинку,
срібло диких оливок, що колишеться дзвінко,
синьо-зелену бабку на моєму плечі,
море, що сяє однаково мертвим і всім живим.
Тільки й сенсу – співдихання і спостереження
за господнім лезом, що нас по-живому ріже.
Сонні волоські горіхи ловлять сяйво горішнє.
Як у казках, додому море несеш у рéшеті,
і воно витікає. Встигнути би скоріше.
Катерина Калитко