Позивний «Лютий», протитанкіст 72 ОМБр ім. Чорних ЗапорожцівУ мене була в дитинстві мрія — в армії служити. Уже 14 рік тут пішов.Зараз ми, протитанкісти, більше працюємо разом із піхотою. Людей не вистачає, ми — їхня підтримка, без зупинки можемо працювати на рівні з ними. Для нас найскладніше — це зайти на позицію і вийти. Куди не глянеш, усюди дрон якийсь висить. Зараз небезпечно, бо FPV вилітають, сідають у полі десь, чекають, а потім у потрібний момент злітають. А тепер і ховатися стало нікуди, бо росіяни почали посадки спалювати. Ти вийшов, ти свою задачу знаєш і повинен її виконати, але треба дивитися по ситуації. Якщо не буде людей — не буде задачі. Як казав «Орел» (Андрій Кизило, Герой України — прим.): «Усе на характері». Яким спецом ти б не був, усе на характері робиться. Якщо ти хочеш це зробити — ти це зробиш, але якщо в тебе немає характеру, то не буде нічого. У мене в 2017 році було тяжке поранення: міна розірвала дві ноги, на руці вирва... Я тоді так злякався, що все, на службу не повернуся. Але лікарі такі трапились хороші. Розумію, що не всі можуть воювати, але хто захоче — сам прийде. Кожен сам приймає рішення — йти чи не йти. Змусити ніхто нікого не може.Найбільша цінність для мене зараз — це спокій. Спокій, тиша. Я б хотів усе почати з чистого листа. Хочу займатися своєю справою. Думаю, що все це колись закінчиться. Я завжди своїм кажу, що треба надіятися. Рано чи пізно все це закінчиться, а там ми будемо кожен робити своє. #ІсторіїВільнихЛюдей💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.