«Мій брат першим підписав контракт, я йому ще тоді сказав: "Через місяць я під’їду". Ну от я й приїхав». Не всі дитячі мрії залишаються лише мріями. Граючись у «війнушки» в дитинстві, Чіп завжди хотів бути снайпером. Зараз хлопець ділиться першими враженнями у 72-й ОМБр і розповідає про те, як дитяча фантазія стала реальністю. «Приїхав, почекав, поки набереться взвод, а потім прийшли інструктори й сказали, що завтра всі йдуть у броні, в усьому — будемо намагатись виживати. Там багаття палить, їсти собі готувати. Ми ж одяглися, усе взяли із собою, приходимо, нас вистроюють… Три вибухи — і виявляється, що це нульовий день. І біжимо. Хто куди. Біжимо, повземо, штовхаємо машину на гірку, поки все довкола вибухає… А коли прибігли, нас знову построїли й сказали: «Завтра перший день занять».Через тиждень вже стрільби були. У всіх стрільби, як стрільби, а в нас — дощ зі снігом, вітер, холод, аж руки позамерзали повністю. Ще важкувато було на КТЗ, бо теж потрапили повністю під дощ. Ідеш, мокнеш, будуєш собі щось на зразок укриття-бліндажа, наче й клейонкою накриваєш, а воно протікає. Усю ніч тоді не спав, сидів біля вогню — грівся.На КТЗ ми виходили на чергування, сиділи й спостерігали, щоб ніхто не проходив. По рації доповідали, звісно, якщо контакт або ще щось. У момент, коли нас намагалися штурмувати, я якраз стояв на посту, дивився в тепловізор, бо вже темно було. І в цей момент «пекач» почав працювати зі сторони лісосмуги. Одразу злякався, бо неочікувано було. А потім по радійці передав, інші пішли дивитися, що там. А там — інструктори наші. Але ми нічого, відбилися.Зараз у підрозділі я вже проходжу злагодження: тут трішки важче, бо в спеку рікою поту стікаєш, а ще — більше БК та тренувань, та й «браунінг» важкувато носити, ті 58 кілограмів на собі.У мене мотивація одна — захистити рідних, і щоб ракети не літали». 💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.