Передмова: до жодного рядка допису не приміряйте війну, бо хоч війна є нашою сучасною реальністю, але цю потвору життям називати не можна, хай вона щезне, разом зі своїми виродками, які її принесли.
ТВОЄ РЕШЕТО
Намагання контролювати своє майбутнє - це все одно, що носити воду в решеті й намагатися полити нею город. Ти наробиш калюж навколо діжки, намісиш баговиння, обляпаєшся мулом, на взуття наліпиться глевкий ґрунт, сміття, ти будеш вогкий, мокрий, мерзнутимеш, тремтітимеш, почнеш нервуватися та ображатися на себе, на решето, на воду, на діжку, істерити, нервувати, тривожитися, пити заспокійливі, відкладати цю справу на завтра, а завтра знову починати носитися з дірявим решетом…
Рослини-справи тим часом будуть рости так, як їм дозволяють умови, без твого втручання. Котрась схопить більше природної вологи та поживних речовин і набиратиметься сили, якась продовжить чахнути, якусь заб'ють бур'яни, але процес життя, що навколо, буде йти без зупинок. То, чи не краще кинути геть те решето, припинити турбуватися про те майбутнє, яке ми не можемо контролювати, як воду, що протікає через отвори, а просто допомогти своїм рослинам, на своєму городі, реальними справами, тут і зараз: вирвати бур'яни- неприємності, потруїти шкідників-людей, хробаків-думок, підживити найсоковитіші рослини-ідеї, дати спокійно піти в небуття нежиттєздатним чахликам, підпушити ґрунт там, де все задихається без догляду і дати сьогоденню кисню? А ще, радіти разом зі своєю ділянкою життя сонцю, яке вийшло сьогодні й вийде наступного дня, і наступного… Перечекати грім та блискавку, які обов'язково закінчаться, бо вони не бувають вічними, не перейматися тим, що приходить ніч, бо доба циклічна, як і циклічне все наше життя, фізіологічні процеси в організмі, суспільні думки, історичні події.
Інколи трапляються заморозки і майже все гине, тоді треба знову сіяти звичні для себе культури, головне, щоб в запасі було хоч якесь насіння і ґрунт під ногами. А якщо прийде люта спека, то можна принести воду для рослин і у власних жменях, тільки ж не варто планувати окропити живильною вологою все, що бачиш, бо все одно не вистачить сил та об'єму особистих долонь, розрахуй, на що вистачить твоїх жмень, додай запас, бо ти можеш навіть більше, ніж думаєш про себе, й зосередься на тих рослинах, які обіцяють дати плоди твого розвитку, реально мають поживні речовини для підтримки всього твого життя.
Але бувають і холодні пори року, коли все спить і немає натхнення лупати цю скалу, з льоду та бурульок, і тоді, щоб ти не робив, але воно нічого не сходить і не росте, просто немає в тому сенсу. Це лише знак для тебе, що треба відпочити. Просто ляж і поспи у бездіяльності, на якийсь час дай відпочинок своїм зусиллям, справам, адже відомо, що уві сні все відновлюється, після нього додаються сили, а думки легше складаються в ідеї. І коли прийде нова весна та почнуть бубнявіти бруньки у твоїй душі, ти знову, рано чи пізно, перечепишся через оте решето планування майбутнього, бо воно ж вічно з тобою, й доки ще не пізно, можна скористатися ним і просіяти свої плани перед посівом. Раптом виявиться, що, можливо, сіяти моркву, яка так важко сходить, чи довбати землю під картоплю цього року і не варто, а можливо, з’явиться висновок, що робити це не варто було взагалі ніколи?
А щоб те решето не муляло душу, приманюючи, аби ти знову за нього схопився і почав носити воду, насип у нього вже сьогодні, аж по самі вінця, ґрунту й посади квіти, які тут і зараз будуть квітнути, радувати око, думки, душу, і твоє повсякдення стане естетично-привабливе, не для чужого ока, а для тебе, тільки для тебе, бо це ж твоє решето, чи не так?
#ОльгаХалепа