ПОЧЕКУНИ
День двісті двадцять п'ятий,
Я українка-почекун,
Боронять наші герої затято,
Хай Бог у поміч, і Перун.
Рятує віра, а розлука,
Щодня шарпає плоть душі,
Бувають дні, де я безрука,
Без жодних спроб і ворушінь.
Десятки днів дощі сльозами,
Ні макіяжу, ні усмішки,
До нього бігла б я шляхами,
Так, в чому є, ішла би пішки.
Життя суцільне слово "завтра",
Чекай, чекай, іще чекай,
І молитви щоденна мантра,
Їх шепочи, кажи, волай...
Але без змін, часу тягнучка,
Почекуни - жінки країни,
Ми гордо носимо обручку,
Не розкриваючи таїни,
Про ту самотність... ні, не буду,
По двоє пройдемо цей шлях,
Малюю вії, нафарбую губи,
На люди іскри у очах.
І трохи заздрість: хтось по двоє,
Та море гордості за тих,
Які боронять рідне, своє,
Танкіст, піхота, чи морпіх,
Артилерист, розвідник, снайпер,
Тероборонівець, сапер,
Ватсап і менеджер, чи вайбер,
Для нас і сват, і брат тепер.
І згоду в тридцять-сорок років,
На зустріч разом, треба в дяді,
Бо СЗЧ від зайвих кроків,
Бо нищити потрібно гадів.
Життя суцільна віра в завтра,
Чекай, чекай, чекай, чекай...
Я - українка-почекун.
#ОльгаХалепа
жовтень 2022 року