Три роки як тебе немає, тату. Ти ж пам’ятаєш цей наш дурнуватий елемент змагальності – якщо син тут то і я тут, якщо мій батько тут то і я тут. Пам’ятаєш як після участі в АТО виявилось, що між нами набагато більше спільного ніж можна було уявити? Виявилось, що те, що ми ще тоді прожили і вихаркали скріпило нас більше ніж спільна кров. Саме ти дав життя, двічі. Перше – в пориві любові до своєї дружини, моєї матері, друге – заплативши найвищу цього світу, проливши кров за Україну. Знаєш, ти б гордився тим, що мені вдалось зробити за цей час. Це і для тебе, завдяки тобі, в пам'ять про тебе.Майже стерта в порох Констянтинівка де ми бачились востаннє. Немає величезної кількості прекрасних людей без яких я не уявляю завтра України. Тебе немає, але ти є. В думках, діях, пам’яті. Старший лейтенант Збройних Сил України Кушнєр Ігор Володимирович, на щиті. Дякую за чин. Дякую за все. P.S. Тату, знайшов у собі сили(да, звучить дивно і, можливо, смішно) і нарешті придбав собі вудку, ти ж пам’ятаєш як вчив мене цьому захопливому ремеслу? Тепер піду до річки без тебе, але з тобою…