Чи було у вас хоч раз, що коли ви зайшовши на заправку, на якій деякий час не були, і вас зустрічали з радістю і словами, – «Хух, ми так переживали за вас, думали, що з вами щось сталось тому ви не з’являєтесь!», - а в мене було. Просто деякий час працювали на іншому напрямку, а люди нервували.Так, було, і вже ніколи не повториться, цього місця вже немає, його знищили росіяни. І це лише одна з сотень і тисяч історій, не побоюсь цього слова – легендарної, заправної станції ОККО в Констянтинівці, моїх історій, історій відомих і невідомих людей які заскакували туди випити кави, зустрітись, «перетерти».Для мене це була не просто локація це була своєрідна межа, якийсь невловимий символ кордону між тут і там. Заїжджаючи туди я завжди розумів, що за спиною умовно безпечні Дружківка, Краматорськ, а попереду дороги на Бахмут, Торецьк і далі…Ще один, черговий символ того, що війна все ближче, що кордони звичного і комфортного стираються. Я дякую персоналу і компанії ОККО за ті секунди приємних відчутів, що бувало накривали мене коли я залітав на каву в Констаху, і не через безкоштовне кофе, а через відношення. Навіть в найдорожчих ресторанах мені не раділи як там, де пригощали безкоштовно. Мене, на той момент, молодшого сержанта Збройних Сил України. Любов і повагу не можливо купити, її можна лише залужити. Честь.