Маршрутка "Одеса – Харьків" (МОХ)

Чужий серед всих.•Грицько Кернеренко (1863-1941)  - видатний український поет Запорізького краю, був євреєм з заможної родини. Тому він був чужим як для євреїв із-за своїх українофільських поглядів, так і серед русихвікованої інтелігенції з тих самих причин. Українські поети-земляки тоже не понімали й не вірили в щирість єврея, шо пише українською. Оставсь він чужим і після еміграції за кордон, де проживав без ніякого громадянства•Настояще йм'я - Гірш Кернер. У Гуляйполі занімавсь театром, у якому грав і Нестор Махно. •Попри те, шо Тараса Шевченка й понині дехто звинуватює в антисемітизмі, Кернеренко (не одмовляючись од свого єврейства - активно перекладав єврейську класику українською і допомагав єврейським громадам) вважав його "українським месією". •Анархістський рух Нестора Махна начинавсь із по-суті одбирання грошей в Кернеренка - за їхній щот Махно друкував свою першу агітацію. Попри це сам Кернеренко з ним не ворогував навіть по еміграції. •Хоть сьодні про його й знають дуже мало, у своє врем'я він не був непомічений - про його знали як мінімум Хранко і Грушевський. Друкувавсь він также при жизні, як вірші так і п'єси. Наводим вашій увагі один з його віршів. (Тут подана версія желехівкою, але, скоріш за все, це передрук - всі оригінали, які нам попадалися в мережі, були писані ярижкою)***Я знову побачив степи України,Я знову зелений гай темний уздрів,Гай темний, де лучші й щасливі хвилини,Найкращії лїта свої я прожив.‍Де щастю гряницї не знав я нїколи,Співав свої піснї й слїзми обливав,Ще першими, серце; і жив я на волї:Нїякого горя тодї я не знав.‍Я плакав, кажу я, та радісні сльозиЛилися і чисті мов перли були.Ті сльози — то перші були мої рози:Вони вже нїколи так більш не цвили!‍І лекшало серцю було, як заплачу,І пісня поллється, і славно менї…Тепер же немає тих слїз, і неначеРоса та на сонцї, так висхли вони.‍Співав я в гайочку, співав у оселї —Бо, звісно, в менї молода грала кров,І все, що я бачив, здавалось веселим…Я думав, що в сьвітї є щира любов…‍Я думав, кажу я.. Чому-ж я не маюТепер більш тих думок і слїз тих сьвятих?А серце із жалю все більш замирає,І ментів щасливих немає вже тих!...‍І знову тепер я, сьвята Україно,На землю приїхав сьвятую твою;Прийми мене, ненько, твоя я дитина, Для тебе і пісню співаю свою!

Товаришi. Дні так скоро проходять, уже й ноябр місяць. Перéд нами стоїт велике завдання, це зустрiть весну в повній готовності, за це должен подумать кожний член правління, бригадіри, кожний колгоспник. Шо нада нам у першу чергу зробить? Отремóнтувать інвентар, довести до повної кондіції наш посівний матеріал. А це все ще в нас не в порядку. Пагано роблять наші мастерські, кузня, якось слабо проходить, очистка зерна. Нам усім нада разом узятись. Я пропóную бригадірам, виділити постійних людей, які будуть кожного дня, очищать посівний матеріал. Нада поставить туди найкращих людей, комсомольців. А в нас такі люди є. Агротехніку і бригадірам, частіш навідуваться до їх. Звернуть увагу нада на роботу кузні. Дать їй усі умови. Якщо нада туди ще люди. Значить бригадіри повинні виділить. Кожного вечора бригадіри будуть давать сводку, що зроблено за день. Заразом я скажу за мельницю. Вже її справили. Тепер нада добре узятись, шоб забезпечить ферму фуражом. Бригадірам виділить нада людей, шоб мельниця робила круглі сутки.С. Шевченкове, Херсонська область, 1949 г.Жителі села Оленівка, переселенці харківскої губернії. Переселення було дуже важким, переїжали коровами, або самотужки. Зразу переїхала одна вдова Олена, коровою із багатьма дітьми, поселилась вона біля болота, на балці, устороні від теперішньої Оленівки, зробила там курінь, і жила. Сюди почали переселяться і другí люди. А на болоті було страшно, водились вовки. Часто крали в людей послідню худобу, і Олена рішила перебраться на бугор. Переїхала сама з дітьми, а потім і другí переселенці, почали переїжать, до Олени на бугор, бо тут було не так страшно. Зразу це був хутір Оленівка, від Олени, а потім стало село Оленівка. Недалеко від Оленівки такі села: Олександринівка, Любовка. С. Оленівка, Донецька область, 1948 г.#степ #жива_мова