Спочатку був стрільцем, потім – навідником. Через стан здоров'я довелося змінити роль і... стати кухарем. На його думку, це – не менш важлива його професія в армії: «Голодний солдат – це не бойовий солдат». Він докладає максимум зусиль, щоб зробити їжу смачною та різноманітною, навіть використовує творчий підхід: додає спеції, заморожену зелень, готує бограч, борщ, рибу в клярі та багато іншого.Його пристрасть до творчості проявляється і тут: «Кухня – це теж мистецтво. Війна навчила мене експериментувати навіть із простими стравами». У вільний час, який трапляється рідко, він займається арттерапією – малює графіку, яка допоможе впоратися із переживаннями.Крім того, на війні Володимир навчився нових речей, які раніше не були йому близькими. «На війні я почав водити автівку і… полюбив котів. Раніше я ставився до них байдуже, але тепер вони стали нашими справжніми друзями. Спочатку було шкода – худі, побиті, з одним оком. Вони щоранку чекають на сніданок, а вдень полюють на мишей. муркотять і вилазять на коліна – це дуже заспокоює».В цивільному житті Володя займався не лише образотворчим мистецтвом, але й музикою. Був бас-гітаристом у львівському гурті «ГИЧ оркестр», який завжди вирізнявся своєю творчою автентичністю.«Музика для мене – це спосіб наповнити душу, створити гармонію. Після перемоги мрію повернутися до спільної творчості з командою, адже це – частина мене», – каже Володимир."Ми – як мурашник: кожен виконує свою роботу – на кухні, в окопі, в логістиці. Це об’єднує, мотивує і дає сили рухатися вперед. Найбільше мене підтримує дружина та двоє синів, вони є – моїми стимулом і натхненням. Саме заради таких близьких ми боремося".Мріє після перемоги створити особливий ресторан у стилі військових криївок, де можна буде зберегти автентичність і дух, що зараз об'єднує українських захисників."Війна змінила кожного з нас, але вона також показала, як багато ми можемо зробити разом. Ми – на світлій стороні, і це додає впевненості, що перемога буде за нами".