Чому суспільство так жорстко реагує на жінок, які не грають за правилами?

Після майже кожного публічного виходу Кіану Рівза та Александри Грант починається знайомий балаган: їй не личить жодна сукня, вона жахливо виглядає, навіщо ця сивина, чому вона не зробить зачіску, невже Кіану справді міг обрати її, та ні, це напевно піар.

Коли знаменитий красень зустрічається з жінкою на двадцять років молодшою, суспільство може фиркати, але сама конструкція світу залишається зрозумілою. Він успішний, тому цілком передбачувано отримав молоду гарну жінку. Все на своїх місцях, все за звичним сценарієм.

А в цьому випадку щось пішло не так.

Александра Грант старша за більшість жінок, яких публіка звикла бачити поруч із голлівудськими чоловіками такого рівня слави, вона не фарбує сиве волосся, не намагається виглядати на тридцять п'ять, не вдягається так аби кожен її вихід можна було сперечатися про жіночність. Вона художниця зі своєю кар'єрою, своїм життям, своїм обличчям, своїм тілом і, що особливо нахабно, очевидно не збирається пояснювати незнайомим людям, чому має право виглядати саме так.

І поруч із нею стоїть Кіану Рівз. Абсолютно задоволений. Що вочевидь і є найбільшою проблемою)

Нам десятиліттями продавали дуже конкретну угоду: жінка повинна працювати над собою аби залишатися бажаною. Фарбувати сивину. Худнути. Підтягувати. Колоти. Маскувати вік. Сексуально одягатися. Правильно старіти, а бажано взагалі не старіти. І якщо вона старанно виконає всі умови контракту, можливо, її продовжать любити.

А тут приходить жінка із сивою головою і псує всю економіку страху.

Раптово з'ясовується, що можна не вигравати конкурс на наймолодший вигляд у своїй віковій категорії та все одно бути коханою. Можна не намагатися стати найкрасивішою жінкою в кімнаті та все одно бути тією, за руку якої тримається один із найбажаніших чоловіків планети.

І тут виникає дуже неприємне питання: а навіщо тоді ми так стараємося?

Саме тому я не думаю, що це так звана жіноча заздрість Александрі в коментарях, тут є дещо складніше. Ми страшенно не любимо людей, які відмовляються платити податок, який ми самі справно платили все життя. Особливо жінок.

Жінка, яка сидить на дієті, може дуже болісно реагувати на пишну жінку в короткій сукні не тому, що хоче її тіло, а тому, що та поводиться так, ніби за це тіло не треба вибачатися. Жінка, яка десятиліттями зафарбовує кожну сиву волосину, може щиро дратуватися на іншу, яка відростила срібну голову і пішла на червону доріжку. Жінка, яка все життя вчилася бути зручною, іноді першою назве хамкою ту, яка просто сказала «ні».

Бо чужа жіноча свобода часом виглядає не як свобода, а як нахабство, як порушення домовленості.

На відміну від жіночого, чоловіче старіння ми переважно читаємо як біографію. Сивина додає характеру, зморшки роблять обличчя цікавішим, вік додає статусу. Жіноче ж старіння досі надто часто читається як занедбаність. Сивий чоловік просто посивів, а от сива жінка перестала за собою стежити. Чоловік у шістдесят може виглядати на шістдесят, а жінка в п'ятдесят мусить отримувати компліменти, що їй ніхто не дасть більше сорока🤦

І тому Александра Грант цікава мені не як приклад того, що звичайну, живу жінку може покохати сам Кіану Рівз. Це було б ще одним, просто гарно упакованим приниженням – ніби головним доказом жіночої цінності все одно залишається чоловік поруч. Мені набагато цікавіша сама реакція на неї. Я взагалі найбільше ціную в постах коментарі)

Тисячі абсолютно незнайомих людей дивляться на дорослу жінку, яка живе своє життя, займається мистецтвом, виходить у світ зі своїм партнером і не робить нічого надзвичайного та відчувають гостру потребу повідомити їй, що вона неправильно виглядає.

Це неймовірно. І авжеж трохи сумно. Бо, можливо, найбільше нас дратують не люди, які отримали те, чого ми хотіли, а люди, які раптом продемонстрували, що правила, за якими ми мучили себе роками, взагалі можна було не виконувати.