Майже кожна історія жінки, що вимушено лишається там, де лишатися не можна – починається з грошей. Точно не з великої любові чи страху самотності, просто жінка подумки згадує скільки коштів на її рахунку, віднімає оренду, садочок, ліки, ділить на кількість дітей та одразу розуміє, що їсти бюджет не дозволить. Тож виходу немає.

Цю зручну чоловікам арифметику вибудовували століттями, ретельно, по цеглинці, як добротну несучу стіну, ну бо мала служити довго. У 1765 році англійський юрист Вільям Блекстон сформулював принцип, що ліг в основу англійського права на наступні століття: у шлюбі чоловік та дружина становлять одну особу в праві. Звучить нібито навіть романтично, поки не дочитаєш, чия саме це особа і не зрозумієш, що дружина в момент шлюбу юридично зникала. Вона не могла володіти власністю, не могла підписати договір, не могла розпоряджатися навіть тими грошима, які заробляла сама, бо все зароблене автоматично ставало власністю чоловіка.

Паралельно працювала ще одна дебела конструкція – посаг. Жінку оцінювали в грошах, землі, худобі, посуді, її вартість рахували вголос на перемовинах двох родин, але самих грошей вона не бачила ніколи. Її ціна існувала, а вона нею не розпоряджалася. Геніально, якщо вдуматися: зробити людину якби дорогою та водночас позбавити її будь-якого контролю над власною ціною. Схоже на доброго коня.

Кожна ланка системи вправно робила своє діло: університети не приймали жінок на навчання, тож отримати професію яка б гідно оплачувалася жінка ніяк не могла, жінок допускали виключно до низькооплачуваної праці, бо навіщо платити більше тій, у кого все одно є чоловік, який її утримує. Ідеальна логіка замкненого кола: тобі мало платять, бо ти залежна, але ти залежна, бо тобі мало платять.

Не думайте, що це все десь у тумані середньовіччя. У Франції заміжня жінка отримала право працювати та відкрити власний банківський рахунок без дозволу чоловіка лише в 1965 році. У Західній Німеччині до 1977 року закон прямо казав, що дружина може працювати тільки якщо це не заважає її обовʼязкам по дому. У Сполучених Штатах банк міг законно відмовити жінці в кредитній картці без підпису чоловіка аж до 1974 року. Це не епоха корсетів, люди на той момент вже в космос злітали, а доросла жінка не могла сама відкрити собі рахунок.

Тепер детально розглянемо, кому ж такий порядок речей був дуже зручний.

По-перше, державі. Бо вся та невидима робота, яку робить залежна жінка: догляд за дітьми, за старими, за хворими, готування, прибирання, нескінченне обслуговування чужого життя – це робота, за яку держава не платить нічого. Соціальна машина крутиться безкоштовно, бо хтось удома все одно все зробить.

По-друге, економіці. Бо залежна жінка – ідеальний резерв дешевих рук, який можна вкинути в роботу під час кризи та викинути назад додому, коли робочих місць меншає, а їй знову пояснити, що дім це її природне покликання.