Я не хочу бути мамцею дорослому чоловіку. Я не маю бажання тягнути на собі весь побут, всі емоції в стосунках та заробляти при цьому нарівні, а іноді й більше, але постійно робити вигляд, що мені пощастило. Я не хочу випрошувати елементарну повагу, не маючи натомість ні ясності щодо майбутнього, ні спокою, та ще й вислуховувати безкінечні претензії щодо мого кола спілкування та манери вдягатися.Це – не монолог якоїсь особливо нещасливої жінки, а абсолютно типовий кейс про стосунки з чоловіком, спокійно озвучений сучасною жінкою своїй психотерапевтці, і кейс настільки буденний, що ми не помічаємо як насувається катастрофа стосунків між чоловіками та жінками.Вперше за кілька сотень років жінки фізично не мусять жити з чоловіком аби вижити. Завдяки фемінізму, який багато хто й досі вимовляє як лайку, у жінки зʼявилося те, чого не було в її прабабусь – свобода пересування, майже рівні права та власні гроші, які не треба ні в кого випрошувати. Тож коли остаточно зникає примус, раптом виявляється, що дуже багато жінок щиро, без злості, без бунту, просто не розуміють, навіщо вкладати життя у стосунки з чоловіком, який не готовий еволюціонувати хоча б емпатично.Придивіться уважно, що сталося. Жінки за останні сто років навчилися буквально всьому: заробляти, керувати, ухвалювати рішення, жити самостійно, відповідати за себе та за всіх своїх дітей. А від чоловіка для спільного життя із жінкою досі вимагається той мінімум, якого багато хто з чоловіків так і не опанував – навчитися чути, домовлятися, нести свою половину побуту та емоцій, не перетворювати партнерку на безкоштовну обслугу та персональну психологиню водночас. Тож поки жінка проходила прискорений курс дорослішання, частина чоловіків спокійно лишилася на тому самому місці, де їх колись посадила мама, та щиро ображається, що світ навколо чомусь поїхав вперед.Тому коли жінка дивиться на подібний сценарій стосунів і рахує, скільки вона туди вкладе та що отримає назад, відповідь усе частіше виходить не на користь стосунків. Не тому що вона зла на чоловіків, не тому що наслухалась блогерок, а тому що вона вперше має реальний вибір та вперше дозволяє собі його зробити.Але чоловіків дратує найбільше навіть не це, а те що жінка все частіше надає перевагу співзвучному існуванню разом із іншою жінкою в бостонському шлюбі аніж життю із чоловіком. Бо жінка апріорі обирає гармонію. Саме тому, хармофемінізм не про те, щоб жінки покинули чоловіків та святкували це як перемогу. Він про союз, у якому двоє дорослих координуються замість того, щоб один дорослий тягнув, а інший споживав. Проблема не в тому, що жінки стали забагато хотіти, а в тому, що планка, яку вони ставлять, досі недосяжна для чоловіків – а це елементарна емоційна дорослість, суперздібність без маніпуляцій називати чесно речі своїми іменами та відповідальність за свої рішення.Тому ні, жінки не оголошували війну стосункам і не розлюбили чоловіків. Вони просто вперше отримали можливість обирати, та обирають перш за все повагу до себе, а якщо в кожному конкретному випадку вибір падає не на чоловіка, то питання, мабуть, все таки не до жінок, а до того дивного концепту, що їм роками пропонували називати любовʼю.