Статистика telegram channel - @o_re_view

👩‍💻 Як вважаєте, що відбувається між адміністрацією Трампа й Лукашенком? Запитання, звісно, навіяне подіями останніх кількох днів - великим звільненням білоруських політв'язнів (яких звільняли на українській території за участі ГУР та Буданова) та зняттям США санкцій з "Білоруськалію". Ці події - n-ні в ланцюжку контактів США-Білорусь, що ми спостерігаємо цього року. Згадаймо, як мінімум, візит до Білорусі добре відомого нам генрала Кіта Келлога. Оскільки сам він є спецпосланцем Трампа з питань України, то, думаю, питання російсько-української війни і контактів Лукашенка з Путіним у цих переговорах було явно не на останньому місці. Питання, однак, а що може Лукашенко, реально, на цьому напрямку? У 2025-му США також уже зняли санкції з білоруської державної авіакомпанії "Белавіа". Діліться думками та цікавими текстами на цю тему. Я ж тут поділюся статтею на "Європейські правді", яку прочитала вранці: "Велика угода" Лукашенка та Трампа: що стоїть за звільненням ключових політв'язнів Білорусі

👩‍💻 На тлі "зради", яка несеться через нібито телефонну розмову європейських лідерів і переговори США з Росією та Україною, корисно почитати також свіжу статтю "Європейської правди".По порядку.Німецьке видання Der Spiegel нібито має в своєму розпорядженні стенограму нещодавньої телефонної розмови між президентом Франції Макроном, німецьким канцлером Мерцем, генсеком НАТО Рютте, фінським президентом Стуббом, президентом України Зеленським та іншими, у якій вони обговорюють переговори, що їх США ведуть із Росією та Україною про припинення війни. Під час цієї розмови Емануель Макрон нібито сказав, що США "зрадять Україну у питанні, що стосується територій, без ясності щодо безпекових гарантій". Єлисейський палац це поки не коментував.Фрідріх Мерц, у свою чергу, сказав, що Зеленський "має бути надзвичайно обережним у найближчі дні". "Вони грають в ігри, і з вами, і з нами", - сказав Мерц.Ось тут можна почитати англійською, а оригінал - німецькою.Звичайно, як і завжди у випадку зі "злиттям" телефонних розмов, є сенс поставити собі запитання: хто саме був джерелом зливу (в нашому випадку - яка країна) і з якою метою. Сьогодні ж на "Європейській правді" вийшла стаття "НАТО без Штатів, ОБСЄ без Росії? Як Кремль та Білий дім будують нову схему "миру" в Європі". "Уперше за понад 25 років міністерська зустріч НАТО відбулася без участі держсекретаря США. Це рішення Вашингтона стало гучним дипломатичним сигналом – хоча в Альянсі воліють цього не визнавати", - йдеться в статті. Загальний її настрій дуже вписується в те, про що розповів Der Spiegel.А тим часом українська делегація - на шляху до Маямі, де має зустрітися зі Стівом Віткоффом та Джаредом Кушнером. Цього тижня Віткофф і Кушнер були в Москві, де говорили з Путіним. (Така ж розмова нібито мала відбутися в посланців Трампа і з Зеленським, поки він був у Європі - але не відбулася. Про ці плани, а також про їхнє скасування, писали окремі видання, тож не стверджуватиму, чи дійсно тут щось пішло не так, чи зустріч у Європі і не планувалася.)

Мир на умовах Європи. Як США змінюють угоду про перемир'я та що стає головною проблемоюЗаяви американців про "агресивний таймінг" переговорів між Україною та США щодо можливих умов перемир'я з Росією виявилися зовсім не блефом. Вже у неділю у нейтральній Женеві, на території американського диппредставництва почалися переговори про текст угоди.І не лише почалися, а й привели до практичних змін. Треш-проєкту "мирної угоди", яку багато хто порівнював з умовами капітуляції, більше немає. США погодилися на зміну низки ключових для України пунктів.Тепер американці хочуть погодити документ також із РФ, а з Москви наразі лунають украй критичні заяви. Тож невдовзі США напевно почнуть шукати компроміс з росіянами, і це може знову погіршити умови угоди для України.Про те, чи є простір для компромісу з боку нашої держави, а також що означають можливі зміни до угоди, читайте в статті редактора “Європейської правди” Сергія Сидоренка за посиланням:https://www.eurointegration.com.ua/articles/2025/11/24/7225545/

👩‍💻 Давно не чулися, даруйте. То багато роботи, то відпустка, тепер знову - багато роботи. А на тлі - багато-багато новин, часто не дуже приємних, як-от цього тижня. Думала розповісти вам, як англомовні медіа пишуть про "плівки Міндіча" - але скажу відверто, що пишуть не багато. Маю на увазі, якогось вибуху в медіа тих країн, які нас підтримують (за що я боялася б найбільше) не спостерігаю. Хоча тема, звісно, присутня - було б дивно, якби не.Я до вас із іншою темою.Можливо, ви знаєте таку американську акторку і продюсерку як Різ Візерспун. Дехто з вас, імовірно, знає й те, що вона має також свій читацький клуб (я про нього тут вже згадувала в отакому контексті). Кілька днів тому інтернетом неслася новина про те, що Візерспун видала власну книгу - художній роман, у якому героїня вирушає до Росії, аби виконати прохання олігарха з Рубльовки.Також стало відомо, що права на переклад цього роману українською вже придбало видавництво Vivat. У видавництві пояснили, що не знали деталі сюжету заздалегідь, а просто купили права на переклад книги, яка точно матиме популярність на ринку через постать авторки і її великий фан-клуб.Зараз у Vivat кажуть, що відмовилися від перекладу книжки Візерспун українською.І це змусило мене задуматися: а як ми будемо діяти далі в таких ситуаціях? Уявімо, що по світу виходять книжки, які набувають великої популярності, але в сюжет яких з тієї чи іншої причини просочилася тема Росії (не війни, а щось, що війни не стосується). Українці, які не матимуть змоги прочитати таку книгу в оригіналі, фактично будуть відрізані від цього дискурсу - грубо кажучи, навіть не знатимуть, можливо, за що "кенселити" того чи іншого автора 🙈 Під час війни, думаю, іншого виходу нема, крім як діяти, як вчинив Vivat. А от як опісля фільтрувати культурний продукт, де є опосередкована російська присутність, - це цікаве питання.

🎙 «Це взагалі всесвітній жах – коли до влади приходять популісти. Але це — світова тенденція. Соціологи добре розуміють, чому це так. Те саме було на початку минулого століття», — каже професор Євген Головаха, директор Інституту соціології НАНУ. «Коли світ починає швидко змінюватися, «середньостатистична» людина не встигає зрозуміти, що їй робити. І вона шукає прості відповіді. Вона не розуміє складних матерій — мовляв, потерпіть, зараз зробимо так, і пізніше буде отак. Їй треба зрозуміла відповідь тут і зараз. А популісти простою мовою кажуть: це чи те не подобається? завтра цього зніму, гроші заберу, кордон перекрию! Тобто приблизно все те, що говорить Трамп», — додає він.Інститут соціології української академії наук на чолі з професором Головахою щороку проводить моніторингове дослідження настроїв українців. Тобто говорили ми передусім про це. Але, само собою, на якомусь етапі зайшла мова і про США та сприйняття українцями політики нової адміністрації.Ми записуємо професора Головаху десь раз на рік-півтора — хочеться розуміти, як ми змінюємося. Але це, в принципі, для мене завжди цікава розмова. У цьому інтервʼю — про те, чому у 2025-му українці почуваються краще, ніж минулого року; про протести влітку через НАБУ і САП; про «головне питання справедливості», яке турбує; про рейтинги політиків і феномен Залужного.Запрошую до перегляду, прочитання і поширення.ВІДЕОТЕКСТ

Учора в контексті польсько-українських відносин відбулася дуже важлива подія, яка на перший погляд здається дрібницею. Насправді це зовсім не так.Отже, польський суд учора відмовив у видачі Німеччині громадянина України, якого підозрюють у підриві газопроводу Північний Потік. Ця справа має два надзвичайно важливі аспекти - правовий і політичний.Польський суд послався на аргумент справедливої війни. У мотивувальній частині суддя зазначив:👉 "якщо Україна організувала збройну місію зі знищення трубопроводів ворога, то ці дії не були протиправними. Навпаки - вони були виправданими, раціональними та справедливими".Що це означає? Цим рішенням польський суд фактично вводить до європейської судової практики позицію, згідно з якою інфраструктура ворога є виправданою ціллю для атаки. Польська влада просто не могла допустити, щоб було інакше. Очевидно, що в разі будь-якої війни з Росією російська інфраструктура буде ціллю для ударів. Не можна було дозволити, щоб німецький суд поставив під сумнів такі дії. Для України, яка рухається до Європи, така судова практика також має величезне значення, адже вона заново визначає межі необхідної оборони.Але в контексті польсько-українських відносин важливішим є саме політичний аспект. Не треба мати жодних ілюзій - ця справа мала надзвичайно велику політичну вагу. Польська влада зайняла чітку позицію і свідомо пожертвувала польсько-німецькими відносинами заради власних інтересів і на користь України. Німеччина щедро віддячить Польщі за це - питання тут лише як і коли. До речі, тут добре видно, що не все так погано між Варшавою та Києвом, попри те, що говорять різні дивні люди у ЗМІ.Президент Зеленський учора був у Вашингтоні, але я щиро сподіваюся, що хтось притомний у Києві вже зателефонував до Варшави, щоб подякувати (або зробить це сьогодні). Затриманий пан Володимир Ж. справді поставив Польщу у складну політичну ситуацію вибору між Україною та відносинами з європейськими партнерами. Польща чітко стала на бік України, хоча, давайте будемо відверті - вона цілком могла просто промовчати й визнати це суто юридичним питанням.

🗞 «Чому Україна перемагає у війні?» — так називається колонка в Financial Times ізраїльського історика Ювала Ноя Харарі. Він пише про те, що «вже очевидно: Путін не зміг досягти головної мети своєї війни – знищення української нації».«Путін розпочав війну, щоб довести світові, що української нації не існує, що українці насправді є росіянами, і що, якби така нагода підвернулася, з радістю були б поглинуті Матінкою Росією», — пише Харарі.Натомість, вважає він, для всього світу «стало абсолютно зрозумілим, що Україна — це цілком реальна нація, і мільйони українців готові боротися за свою незалежність». Колонка велика й окреслює ключові стратегічні, на думку Харарі, здобутки України на полі бою за ці 3 роки повномасштабного етапу війни. Серед них — наприклад, нейтралізація Україною переваги Росії в Чорному морі.Він пише, що Росія вправно створює враження того, що вона є непереможною на полі бою й Україна не має проти неї шансів. Що, наголошує Харарі, не так. «Поширюючи пропаганду про «неминучу перемогу Росії», Кремль розраховує на те, що американці та європейці втратять віру, згорнуть підтримку України й змушуватимуть її до капітуляції. Піддатися цій риториці означатиме катастрофу не лише для України, а й для країн НАТО, які втратять авторитет і позбудуться найдієвішого захисту від російських загроз, що зростають.Поки Росія нарощує армію та воєнну економіку, Європа поспіхом переозброюється. Але зараз найбільшою й найдосвідченішою силою, що стоїть між російською армією та Варшавою, Берліном чи Парижем, є українська армія. Польські, німецькі та французькі збройні сили налічують приблизно по 200 тисяч військових, більшість із яких ніколи не брали участі в боях. Українська ж армія має близько мільйона бійців, і переважна їхня частина — досвідчені ветерани.Минулі два тижні показали, наскільки реальна російська загроза: російські винищувачі порушували повітряний простір Естонії, російські дрони з’являлися над Польщею та Румунією (а можливо, і над Данією). Європейцям варто замислитися: якщо завтра Росія атакує, а США вирішать не втручатися, найбільшим воєнним ресурсом континенту стане саме українська армія.Американським військовим також є чого вчитися в України — від досвіду боїв на полі бою до прогресивної зброярської індустрії. Особливо що стосується потенційної війни дронів: українські інновації та величезний масив даних роблять країну світовим лідером у цій сфері. І, ймовірно, саме це — одна з причин, чому президент Трамп останнім часом демонструє більшу підтримку України. Він любить ставити на тих, хто перемагає». Ремовська Дайджест

👩‍💻 "НАТО має перейти до активної оборони — збивати дрони й ракети ще над українською, а можливо, й білоруською територією, якщо вони прямують у бік НАТО", — йдеться в статті The Economist під назвою "План Кремля — підірвати авторитет НАТО". У цій статті редакція закликає альянс до рішучіших дій у відповідь на порушення РФ повітряного простору Польщі минулого тижня. Видання називає інцидент "найсерйознішим вторгненням на територію НАТО з часів створення альянсу у 1949 році"."Якщо відповідь не буде негайною й однозначною, Росія розцінить це як слабкість", — пише The Economist."Надто часто західні чиновники намагалися уникати «ескалації». Але тепер громадяни Європи мають усі підстави боятися, що їхні кордони не є захищеними. І ескалація вже відбулася — з боку Москви. Якщо НАТО продемонструє нерішучість, ризик скотитися у велику війну зросте", — йдеться в статті.Що пропонує The Economist? "НАТО має чітко заявити, що будь-яке вторгнення у Польщу чи інші країни буде перехоплене, і відмовитися від практики применшувати значення таких інцидентів. Альянс має розгорнути більше літаків для патрулювання повітряного простору країн Балтії та Польщі, а також передислокувати системи ППО, але таким чином, щоб це не послабило оборону України. НАТО також має перейти до активної оборони — збивати дрони й ракети ще над українською, а можливо, й білоруською територією, якщо вони прямують у бік НАТО. А ще альянсу слід посилити здатність України завдавати ударів по виробництву дронів углиб Росії. Це потребуватиме передачі розвідданих, комплектуючих і, якщо знадобиться, далекобійних систем". Багато з цього вимагатиме більшої твердості від президента США Дональда Трампа, пише The Economist. Там наголошують, що Трамп має проголосити, що Америка виконає свої зобов’язання у рамках НАТО і захищатиме союзників. "Будь-що менше за це тільки провокуватиме подальшу агресію — не лише з боку Росії, а й з боку інших автократів", — резюмує The Economist.

🎙"Для американців важлива і зрозуміла тема — home invasion, вторгнення в твій дім. Коли до тебе увірвався в дім убивця — ти захищаєш свій дім, для них це більш ніж зрозуміло. Коли американці бачать, що ми якраз це і робимо, що це не якісь геополітичні ігри, а саме захист власного дому, тоді вони виходять з кінотеатру і кажуть: "Як я можу допомогти?" Це — фрагмент нашого інтервʼю з Мстиславом Черновим, режисером документального фільму "2000 метрів до Андріївки". Я подивилася цей фільм уже двічі. Коли дивилася вперше, мені здалося, що фільм орієнтовний на іноземну аудиторію, перш за все. Показати іноземцям ціну нашої землі, показати на практиці, як виглядав той самий контрнаступ, який "розчарував" Захід. Коли я дивилася вдруге, я подумала: але ж це і для нас. Ціна, яку українці платять за свою землю — хіба нам самим не треба про це нагадувати? Мстислав Чернов каже: "Коли "Федя", головний герой фільму, та інші хлопці з фільму, чи просто хлопці з "Третьої штурмової" та інших бригад виходили з кінотеатру, вони підходили до нас і казали: "Мстиславе, ми дуже хочемо, щоб всі цей фільм подивилися. Тому що це наблизить суспільство до нас, до військових”. І тоді, в 2023-му, і зараз військові вразливі до того, що деяка частина нашого суспільства відвертається від них, чи не хоче помічати війну, чи вважає, що все добре і ніхто не потребує підтримки". Для мене болючим досвідом був і попередній фільм Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі", і так само — цей. Але я щиро рекомендую вам подивитися "2000 метрів". Зараз його показують в кінотеатрах по Україні. По-перше, це хороший фільм. По-друге, як стало відомо нещодавно, саме цей фільм позмагається за "Оскар-2026" від імені України. Запрошую до перегляду чи прочитання інтервʼю. ВІДЕОТЕКСТЯкщо вже подивилися фільм, поділіться, будь ласка, враженнями в коментарях.

🎙 «Мапи на зустрічі в Білому домі 18 серпня були, в першу чергу, для інформування Адміністрації і всіх, хто був на зустрічі, про поточну ситуацію на полі бою. Тому що ми не виключаємо під час зустрічі на Алясці президента Трампа могли, можливо, проінформувати не зовсім актуальною інформацією щодо того, що дійсно відбувається зараз в Україні», — каже в інтервʼю Суспільному полковник Павло Паліса, заступник керівника Офісу президента України. Саме Павло Паліса — той чоловік у військовій формі з мапами, якого ми бачили в складі української делегації у Вашингтоні усередині серпня. Ми познайомилися з полковником Палісою навесні минулого року на Донеччині — тоді він ще був командиром 93-ї бригади. Тепер сфера його відповідальності значно ширша — як він сам сказав в одному з перших інтервʼю на новій посаді, «зробити так, щоб підрозділам на передньому краї було легше виконувати свої завдання». Тобто в цьому інтервʼю також — багато про те, з якими проблемами стикаються зараз військові і як це планують вирішувати. Дещо зі сказаного Павлом Палісою мене особливо зацікавило — чекаю тепер на більше деталей, які, як він сказав, незабаром мають оприлюднити Міноборони і Генштаб.Запрошую до перегляду, прочитання та поширення. ВІДЕОТЕКСТ