Горіха Зерня

Я зараз бігаю на пошту двічі на день, щоб відправити усім замовлені книги. Тільки не смійтеся, але боюся, що розбомблять, і я лишуся людям винною...Принагідно дякую усім, хто зробив замовлення, це так приємно. Усім виписувала автографи з гарними побажаннями. Так от, про нову пошту. Сьогодні була свідком, як двоє безхатьків відправляють посилку. І ще раз переконалася, як легко можна людину затягнути у театр абсурду, навіть якщо ти просто випадковий спостерігач. А хтось так живе насправді. Вони говорили російською мовою, дуже претензійно. От наприклад, працівник питає:- Яка оціночна вартість?- Она бєсценна! - гордо відповідає відправник.- Добре, хай буде сто гривень? Телефон одержувача?- Тєлєфон дочкі.- Я розумію, але який номер?- Я нє знаю, она єго нєдавно помєняла. Ну і так далі, я поспішно вийшла, бо це дійсно давить на голову, аж нудити починає. Але у власній країні ми так само поспішно вийти не можемо. Я дивлюся судове засідання з Єрмаком і маю те саме відчуття, що сьогодні на пошті. Процес перетворюється на фарс. Конструктивна енергія підозри зливається у свисток, тобто у ворожку. Мені здається, з нас просто знущаються. Реальні звинувачення, що підпадають під дію кримінального кодексу, будуть?

Вірогідність того, що через тридцять років тобі таки видадуть твою золоту медаль, низька - але ніколи не дорівнює нулю. Дівчата, просто не здаємося, а життя розставляє все на свої місця :) Мала сьогодні зустріч зі студентами Українського гуманітарного ліцею при університеті імені Тараса Шевченка. Ішла і ноги підгиналися, так ніби мені не п'ятдесят, а знову шістнадцять. Звісно, нічого цього я не могла передбачити. Ні очеплення довкола урядового кварталу і блокпостів. Ні війни, ні навіть того, що провулок Дзержинського, на якому був розташований ліцей, перейменується на провулок Козловського. Мені цей дзержинський здавався вічним. Ні того, що я повернуся до ліцею письменницею і лауреаткою Шевченківської премії. Діти запитали, чи ходжу я на зустрічі з однокласниками. Ні, не ходжу. Боюся. Мені хочеться, щоб десь було місце - хоча би у моїй голові - де ми всі молоді і наївні. Де ми всі живі. Де з нами наші вчителі, теж живі і здорові. Попри все, я чомусь чіпляюся за цю ілюзію, і досі не готова з нею розлучатися.І те, що зустріла у ліцеї Якова Михайловича, нашого вчителя історії, який майже не змінився за цей час, для мене стало величезним полегшенням. Діти прекрасні, само собою. Розумні, іронічні, скептичні щодо авторитетів, чутливі - все як і має бути. На щастя, в УГЛ уже три роки як змінилася директорка, і я тримаю кулаки за ліцей. Хочеться, щоб у цих стінах жив дух вільного студентського братерства і бунтарства. Щоб ці сучасні діти також відчули смак волі. Щоб теж росли інтелектуальними снобами, але такими, що порвуть за неньку. Про себе думаю, якби довелося жити спочатку, я знову б побігла сюди на вступні іспити.

На фото - дизайн одного з будинків у Династії, який оприлюднило НАБУ.У мене чат жпт краще малює, але не в тому суть. Я не можу заспокоїтись. У людей в руках була абсолютна влада. Вони за лічені роки могли провести будь-які реформи у країні. Хоч пенсійну систему модернізувати у страхову і накопичувальну. Хоч вичистити від корупції суди і правоохоронні органи. Хоч податкову реформу, хоч перевести економіку на воєнні рейки у рамках підготовки до великої війни - якої, скоріше за все, не сталося б.Могли робити непопулярне, але стратегічно правильне. Могли забабахати шокову терапію, у них був часовий лаг для цього.Могли провернути люстрацію, викинути на мороз російську церкву і російських агентів, могли наглухо закрити наш простір від російських впливів. Могли українізувати освіту, повністю, всю, від дитячих садочків до вишів. Могли торгуватися з ЄС і протягти через парламент базове законодавство для вступу. У мене просто фантазії не вистачає описати, який квантовий стрибок могла зробити країна за кілька років, маючи унікальну єдність і важелі впливу, зосереджені в одних руках. Натомість вони побудували собі графітовий туалет, мавзолей і сауну, причому три в одному.

Я аж розгубилася, наскільки полярна реакція у людей на указ Зеленського про парад у москві. Від захвату і порівняння з листом турецькому султану до гніву і обурення через кавеенщину, яка досі буяє на Банковій. Я на це все дивлюся з табуретки свого життєвого досвіду.У мене зараз працює бригада будівельників, у них свої задачі і свій прораб. А також додатково кілька хлопців, які виконують поденну підрядну роботу, і якими керую я. Ну як керую? Щодня зустріти, нарізати задачі, увечері прийняти роботу і розрахуватися. Нічого складного, але це все одно міні - міні керівництво. І величезна відповідальність. Все одно постійно думаєш, як краще все організувати, як економніше розпорядитися ресурсом, все одно якісь підводні течії виникають чи претензії, потрібно домовлятися. Також форс мажори і несподіванки, то поїхали у тцк обновляти дані, то хтось випивший прийшов на об'єкт.Ну таке, головний біль і тривога, без якої звісно ж легше. Так це, вибачте, ідеться про зведення паркану довкола сільського обійстя. Я просто не уявляю, яка сила духу, витримка та інтелект потрібні, щоб керувати великим підприємством, агентством чи країною. Ні одна людина з вулиці без відповідного досвіду навіть не подумає у той бік, це самогубство. А Зеленський не просто подумав, він заскочив на підніжку цього потяга з усім своїм балаганом. І всі ці роки рулить у міру свого розуміння, так як звик і як уміє. Він не вчиться, не робить висновків і не міняється. От зараз ми всі схопилися за голову і завмерли. Чи відбудеться анонсований обмін, чи президентський стьоб його зірвав? У росіян є така приказка, "раді красного словца нє пожалєю і отца". Так от, зі словами у Зеленського все добре було і буде. Напевно, це не складно, якщо наслідки не тобі вигрібати. Якщо ні тобі, ні твоїм дітям, батькам, іншим родичам і друзям це нічим не загрожує.

Щодо нового цивільного кодексу. Який термін давності у повернення чоловікового прізвища? Ні, я серйозно. У мене прізвище з другого шлюбу. Ну просто далі я вже не змінювала, занадто складно з усіма документами. Ми з колишнім у приязних стосунках, нормально спілкуємося, він прекрасний батько. Але звідки я можу знати, що у людини у голові і що він думає про добронормальність? Те, що я після нашого розлучення живу окремим життям, мала ще один шлюб, народила ще одну дитину, знову розлучилася... Це нормально чи ні? А політичні погляди? Зараз вони у нас співпадають, але якщо я, наприклад, попливу мозгами і позеленію? Або просто попливу мозгами, таке буває, ніхто не застрахований. Почну писати і говорити дивне, тобто ще дивніше, ніж є. Ну і звортна ситуація. Якщо мені здасться, що він сам недостатньо гордо несе прапор нашого колишнього спільного, а тепер уже окремого прізвища, то чи маю я право остаточно перетягнути його собі, а чоловіка відправити на курси підвищення доброзвичайності? Ради бога, спільні знайомі, не показуйте йому цей допис :) Людина воює з 22го, може бути не в контексті, подумає, що у мене щось із головою.

Тетяна Чорновіл Не дозволю нікому зробити з державного злочинця Андрія Богдана героя-опозиціонера. Допоможу Зеленському його посадити. Зараз переписую на голову СБУ стару свою заяву про злочин, в якому йдеться про доведені злочинні дії Богдана, які полягали у фінансуванні міністерства оборони Російської Федерації напередодні анексії Криму бюджетними коштами України.Чому Богдан це абсолютне зло і я змушена витрачати свій час, щоб про це нагадати?Розумію, що багато часу пройшло, багато чого сталося і отож призабулося.Нагадаю головне: найбільш антидержавним, промосковським, цинічним, деструктивним Володимир Зеленський був в той час, коли його правовою рукою був Андрій Богдан. Всі найгірші речі, які зробив, або започаткував Зеленський були зроблені рука-в-руку, очі -в-очі з Богданом. Коли Богдан був керівником офісу президента Зеленського, то були часи бидлячої поведінки влади і руйнації всіх державних інституцій. Це при Богдані Зеленський заявляв, що " главноє перестать стрелять", "встретимся з Путиньіи посередине", і "какая разница". Це при Богдані в ЗМІ стався вибух проросійських пропагандистів. Вся силова і судівська вертикаль була віддана Портнову саме Богданом. Всі державні ресурси- олігархам, особливо багато - Коломойському татусіку Богдана. Це при Богдані армія стала нон-грата, закрилися ракетні програми, а близький Богдану генштабівець Хомчак розформував танковий батальйон, що стояв на охороні білоруського кордону... В наступні роки Зеленський навіть виправлялися безліч катастрофічні дій, які були закладені бидлячим Богданом. Я особисто скажу від себе, що не було страшніше бути в опозиції ніж при Богдані- Зеленському. При Кучмі і Януковичі було легше, бо була підтримка свого кола, ЗМІ, людей. І замовлені справи не робилися так легко. При Богдані Портнов отримав повне сприяння помститися мені. Згадайте, як воїни ДБР поклали мене на підлогу і вирвали мені ногу порвавши всі зв'язки, згадайте, як мене судили за Майдан, і проти мене сфальсифікували не абищо, а "умисне вбивство". Але не це було найстрашніше. Найстрашніше атмосфера повної безпорадності. Дуже багато активістів, журналістів, політиків, або намагалися, зрадивши всі ідеали, цинічно прилаштуватися при новій системі (хоча би біля туалета) або засцяли і сиділи тихо, як миші. Лише одиниці бачили хаос, що сіє нова мітла і намагалися протистояти. Я згадую ті часи з іспанським соромом: всю цю ницу поведінку переляканих і бидлячу владу. Тому не робіть мені з Богдана опозицію! Не смійте. Нічого проти Зеленського він розповісти не може, бо тоді це розповідь про себе. До речі, викладені мною факти в заяві давно розслідувані відомим прокурором Сергієм Горбатбком. Я і його перелякані оченята теж пам'ятаю, коли я його переконувала бути хоч трохи відповідальним і не закопувати цю справу.

Весь час потрібно приймати якісь моральні рішення, і у більшості випадків я не впевнена, як правильно вчинити. От наприклад:У квартирі на верхніх поверхах на когось кричить жінка. Кричить часто, з матами. Мати я розбираю, інші слова ні.Я думала довгий час, що це на чоловіка. А тепер мені здається, що на дитину. Що робити у цій ситуації? Чи потрібно щось робити, якщо я просто сусідка і навіть не знаю, яка це квартира? Або. Замовила в інтернеті пару книг з великою знижкою. Отримала піратське видання, контрафакт. Газетний папір, жахливий друк, але головне - жодних реквізитів. Вказане якесь ліве видавництво з Кишенева, ніяких номерів накладу чи видання, ні ім'я перекладача, нічого. Тобто явно вкрадений текст, я років двадцять уже такого не бачила.Звернулася з претензією до продавця, вони виправдовуються, що не знали, тільки починають роботу, взяли на реалізацію товар. Після мого крику зняли книгу з продажу у себе, але я не вірю, що це надовго. То що робити - нести заяву у поліцію, кудись скаржитися - чи вважати, що це помилка нового бізнесу і вони більше так не будуть? Іншими словами, я весь час вирішую, чи вступати у багно і вішати на себе додаткові проблеми, чи ні.

Відклала усі справи і прослухала повний випуск Української Правди зі свіжими плівками Міндіча.Тепер сиджу і думаю про кооператив "Династія" - закрите котеджне містечко, де побудували собі розкішні маєтки ті самі "п'ять - шість менеджерів" Зеленського і з майже сто процентною вірогідністю - сам Зеленський. Мені зараз взагалі близьке все, пов'язане з будівництвом. Он щойно з прорабом говорила, треба замовляти ще один камаз аж за чотири тисячі гривень, щоб вивезти мотлох з горища старої купленої хати :) Про розцінки на ремонт самого горища я взагалі мовчу :) Так от, шукаючи хату в селі, надивилася на оголошення з нерухомості на Київщині.Корупційні маєтки завжди видно. Щось таке, побудоване за дурні гроші, потім покинуте на середині оздоблення, дорого-багато, матраци, накриті целофаном, мармур і арки, набірний паркет з ганчірками від будівельників по кутках, оранжереї як у ботанічному саду з немитими вікнами і рахітними пальмами...Накручене похапцем, необжите, занедбане на місяці і роки, продається терміново з надією привернути увагу наступників на корупційних посадах, але ці наступники чи то бояться світитися у скандальних кооперативах, чи то хочуть будувати свої... А скільки історій від будівельників я чула про такі забудови... Будівельники як перекладачі, вони теж бачать набагато більше, ніж здається, і на них теж ніхто не звертає уваги. У цих маєтках живе самотність. Там ніколи не буде радості, не буде затишку, щирого дитячого сміху. Там не буде кількох поколінь під одним дахом, не буде боротьби за краще місце на дивані, щоб усім разом подивитися кіно. Там ніхто не наспівує, готуючи сніданок, там не вішають годівнички для птахів, зроблені своїми руками, а на холодильнику не пришпилюють милі записки і малюнки. У такий дім не забіжить сусідка і не принесе домашні яйця чи зайву розсаду помідорів. Господарі не вирушать зрання на рибалку подалі від дружин і не підуть одне до одного помагати з пасікою чи спиляти стару грушу.Тут нема руху, нема тієї розслабленості і насолоди, яку дає чесна праця і чисте сумління. Книжок, до речі, теж нема.І от заради цього, заради цих порожніх мавзолеїв була віддана на розтерзання Україна, були зраджені і продані люди, залишені на смерть і страждання.Ні за що, заради басейнів, у яких ніхто ніколи не покупається.

👽 Перший раз Порошенку вдалося вберегти нас від повномасштабної війни влітку 2014-го, коли ро¢ійські війська увійшли в Луганську область та грозили повномасштабним вторгненням в разі штурму Луганська. Ситий нарід якраз обсмоктував тему "Ліпєцкой фабрікі". Вдруге, коли Порошенко відповів πутіну "Спробуй!" на заяву про те, що той нас в порох зітре. Це було в лютому 2015-го. Народ з піною у рота щось доводив опонентам про "баригу Вальцмана". Втретє Порошенко вберіг людей від великої війни в листопаді 2018-го, коли ро¢ія атакувала наші кораблі. Президент діяв швидко, ввів воєнний стан в прифронтових областях та дав зрозуміти ворогу, що ми не боїмося. Нарід в той час щось верещав про "вибори зривають!" та вбитого брата. Вчетверте... А от вчетверте Порошенку шансу не дали. Обрали веселішого, щоб хоч поржати... Як лідер фракції Порошенко виступав у ВР ще за місяць до вторгнення, вимагаючи негайно організувати оборону та зібрати війська. Ворог не нападе, якщо бути готовим. Але що може опозиція проти переважної більшості? Його не слухали, сміялися та звинувачували в розповсюдженні "американських" чуток... Результат відомий. Маємо те, що маємо. А мали б не мати...©️Сірий Кіт

Зустріла у стрічці допис жінки, яка пригадує, як у дитинстві вчителька російської мови "майже силоміць" переучувала її з української "г" на російську, викорінювала український акцент.Пригадала своє, пов'язане з вивченням російської мови. До речі, в Українському гуманітарному ліцеї у перший рік навчання у нас була російська мова. І ми, діти, зібрали підписні листи з вимогою скасувати цей предмет. Вгадайте, чий підпис там стояв у перших рядках? Російську нам тоді скасували, але наостанок вчителька встигла атестувати мене на четвірку. І коли я підійшла до випуску, виявилося, що через цю четвірку я втратила право на медаль. Мій тато тоді поїхав на прийом до Міністра освіти і отримав від нього письмовий дозвіл на перескладання іспиту з цього предмету для мене в індивідуальному порядку. В УГЛ зібрали спеціальну комісію, яка екзаменувала мене з російської мови.Я склала на відмінно. Але на випускному виявилося, що медаль у мене не золота, а срібна. Я сприйняла це як покарання від дирекції і відмовилася її отримувати.Вона десь досі лежить у директорському сейфі. Але повертаючись до російської. Так, переучували, і у початковій і середній школі також. Це зараз я розумію, що вчителі російської були агентами окупаційної влади, стукачами і донощиками на дітей і колег, "смотрящими" від КДБ, звичайно ж комуністками. Сказати їй - а навіщо українській дитині говорити російською без акценту? Повертайтеся до себе на росію і вчіть російських дітей говорити українською, - сказати це було неможливо і дуже небезпечно. Україна жила в окупації.