Нещодавно я прочитав статтю про найтовстіших людей на землі. Кожен з них важить понад 500 кілограмів, вони просто загодовують себе до смерті. З часом ці люди втрачають здатність ходити, а зрештою стають прикутими до ліжка й цілковито залежними від навколишніх, які повинні їх годувати, оскільки зробити це самостійно вони просто не можуть. І це нагадало мені багатьох християн. Щотижня вони отримують усе більше й більше духовної їжі, ходять на різноманітні богослужіння, відвідують малі групи з вивчення Біблії, беруть участь у конференціях, читають християнські книжки, слухають проповіді в YouTube, і попри це переконують себе, що їм і далі конче потрібно... вчитися! Але подивімося правді в очі: хіба їхня найбільша потреба не полягає в тому, що вже настав час почати щось робити? Їм не потрібен ще один доктринальний бенкет. Вони мають практикувати й використовувати здобуті знання в реальному житті. Деякі люди так звикли слухати Слово Боже, не застосовуючи його, що виникає питання: «А вони взагалі на це здатні?» Сумно визнавати, але в духовному світі такі християни також «прикуті до ліжка»: вони змирилися з тим, що будуть усе життя навчатися, а отже,ніколи не стануть вчителями й не почнуть самі про когось піклуватися.———Френсіс та Ліза Чен «Ти і я назавжди»