Оскільки я сьогодні переплутала телеграм канал і випадково опублікувала особисті фото, то може вже продовжу сьогодні "дивну" поведінку і опублікую свої враження від перегляду фільму Соррентіно? )))))Я б сформулювала так: "Благодать, яка залишається під шкірою..."Цей фільм став для мене справжнім переживанням, а не просто переглядом. У певні моменти по шкірі йшли мурашки - і найцікавіше, що відчуття ніби вони досі не зникли, ніби триває післясмак. Це той стан, коли емоція не закінчується разом із титрами, а живе далі всередині.Було дуже схоже на відчуття закоханості. А закохуюся я яскраво і сильно ))))) Саме так і цей фільм: він не просто подобається, він захоплює, занурює, залишає слід... Дійсно неймовірно глибока робота - про сенси, внутрішні рухи, про ті речі, які складно сформулювати словами, але дуже легко відчути.Я практично взагалі не дивлюся фільми - просто не маю часу. За останні 4 роки бачила буквально кілька, можливо 5 максимум (намагалася згадати, згадала тільки 4))). До речі, два з них були саме в декретній відпустці - «Ти космос» і ось тепер «Благодать». (І, можливо, тому ефект настільки сильний))))))Відчуття після перегляду - ніби це одночасно сеанс психотерапії, відпустка і стан закоханості. Наче кудись поїхала, перезавантажилася, прожила щось дуже особисте й повернулася іншою. Це той рідкісний випадок, коли кіно не просто дивишся - його проживаєш.