​​Начебто елементарна історія. Але тягнеться вона вже два роки, і якогось сподівання на позитивне завершення я вже не маю.

Здається, все просто.

Є державне підприємство ДП "Ліси України", у якого внаслідок реорганізації залишилися державні приміщення. Частина з них уже два роки не використовується або використовується лише частково.

І є державні національні парки, які змушені за державні кошти орендувати абсолютно не пристосовані для них приміщення.

Здавалося б: береш і передаєш державне майно від тих, кому воно не потрібне, тим, кому воно потрібне.

Але ні.

Я особисто порушував це питання вже при трьох різних міністрах і, відповідно, чотирьох різних заступниках міністра. Проводились наради, зокрема за участю народних депутатів і заступників керівників обласних державних адміністрацій.

Я особисто їздив дивитися ці приміщення і готував довідки про те, що використовується, що не використовується і що можна передати.

Але ні.

Спочатку всі наради завершувалися однаково: Ігор Ліцур зачитував із папірчика інформацію про те, що всі приміщення використовуються, потрібні й передавати їх не можна. Ну так, як виставляти на аукціон готель в Звірові то приміщення не використовувалось, а тут дуже і дуже потрібне блін! 

Наступні наради пішли ще краще.

На самому початку Юрій Болоховець озвучив, що передачу приміщень треба прив’язати до підготовки національними парками обґрунтувань щодо скасування територій ПЗФ. WTF?

Після призначення Ігоря Зубовича я думав, що справа нарешті почне рухатися. Ну бо, як мінімум,він певний час відповідав у Мінекономіки за ПЗФ і чудово знає про проблеми національних природних парків.

Тому на початку серпня, коли міністр Олександр Кравченко, Тарас Висоцький, їхні заступники, керівництво ДП «Ліси України» та Держлісагентства проводили зустріч із громадськістю, я поставив пряме питання про передачу цих приміщень.

Мене запевнили, що все добре. Що все вже вирішено. Що з наглядовою радою ДП домовилися і питання скоро буде закрите.

Ну і вчора я отримав відповідь.

Знову якась бюрократія. Знову детально вивчають, що робити з цими приміщеннями. Знову працівники ДП «Ліси України» щось там щодо них опрацьовують.

Так, блін, а ви за два роки не могли це вивчити?

До відповіді додали перелік приміщень по яким нема згоди на передачу. 

Наприклад, у приміщенні, яке не хочуть передавати Верховинському національному природному парку, я ночував, здається, ще у 2016 чи 2017 році.

Чому я там ночував? Та тому що найближчий лісгосп знаходиться приблизно за п’ять кілометрів і вже тоді це приміщення не використовувалося.

Або контора Нобельського національного природного парку. Я туди заїжджав особисто в травні. Так, будівля ЛПС використовується. У конторі зайняті кілька кабінетів. Але там є також майстерні, гаражі та інші приміщення. Цілком реально знайти варіант, який влаштує всіх.

Наступний приклад — НПП «Холодний Яр». Дякую Тимочку та тодішньому міністру Руслану Стрільцю. Як би я до нього не ставився, але тут не можна не відзначити його дії: завдяки їм парку передали хоча б частину приміщень Креселецького лісництва.

Проте інші будівлі, які знаходяться поруч і так само не використовуються лісівниками, знову не передають.

Є Древлянський природний заповідник. Там лісництво знаходиться на території, яка взагалі повністю увійшла до складу заповідника. Але передавати його теж не хочуть.

Я не розумію. 

Можна було не лише зробити хорошу справу для держави, а й показати красиву історію оновленого ДП «Ліси України», співпраці лісівників і природоохоронців.

Але ні. Знову все пішло по черговому колу бюрократії.
Як же це задрало.