Вхід Реєстрація
Реклама
Ваше рекламне місце
Забронюйте цей слот без конкуренції на обраний період.
Купити рекламу →
Логотип телеграм спільноти - Національні Інтереси
Додано 06 січ 2025

Національні Інтереси

@nationalinterests
Кількість підписників: 1 583
Фото: 1,250
Відео: 74
Посилання: 107
Опис:
Наш канал про боротьбу за сильну, незалежну та успішну Україну. Ми говоримо про те, чому національні інтереси мають бути пріоритетом кожного українця, аналізуємо актуальні події, ділимося корисною інформацією та інсайдами. Підписуйтесь, буде цікаво!

👥 Кількість підписників

1 583
Середній/День:: +3
Середній/Тиждень:: -17
Середній/Місяць:: +1

👁️ Середній перегляд на повідомлення

137 520
Середній/День:: 3,720
Середній/Тиждень:: 109,506
ERR: 8687.3%

📊 Кількість повідомлень на день

0.4
Останній день: 0
Середнє за тиждень: 0.4
Середнє за день: 0.4

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена 2025-01-06

Стіна

Статистика telegram каналу

Продовжуємо розбирати цікаве інтерв’ю Валерія Кондратюка для НВ (ефір Радіо НВ у Олексія Тарасова; Кондратюк — генерал-лейтенант, у різні роки очолював СЗР, ГУР та департамент контррозвідки СБУ). Коли мова зайшла про “міндічгейт”, Кондратюк зробив дуже показовий розворот: він вважає що ця історія не лише про корупцію, а про контррозвідку і про те, як (і чи) держава відсікає ворожі впливи.Він каже прямо:“двушка на Москву” - це питання “було навіть більше не НАБУ, а більше контррозвідки”. І ставить неприємне питання: це “лояльність” чи стратегічний прорахунок контррозвідувальних органів? Далі його логіка така: так, СБУ може робити “видимі” речі: дрони, спецоперації - і це добре. Але якщо служба підміняє інші структури (ССО, ГУР), то губиться головне: базова задача СБУ - контррозвідувальний захист держави, інституцій і виявлення проникнення/мереж впливу. Висновок Кондратюка жорсткий, але прикладний: скандали минають, а контррозвідка - це фундамент. Якщо фундамент “просідає”, держава стає вразливою там, де ціна помилки найвища.@nationalinterests
👁 1,250,000 26-01-24 15:16
Кадрове рішення, внаслідок якого Кирило Буданов очолив Офіс Президента замість Андрія Єрмака, вже почало відчутно змінювати тональність і динаміку міжнародного переговорного треку. Принаймні на рівні сприйняття - як у партнерів, так і всередині експертного середовища - це виглядає як крок, що додав українській позиції системності та передбачуваності.Показовим маркером стала перша зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом після призначення Буданова: її результативність та конструктивність відзначали не лише українські коментатори, а й американська сторона в ширшому сенсі - від аналітичних кіл до людей, які формують порядок денний. У минулому з комунікацією на цьому напрямку справді виникали “тертя” й складні моменти, і фактор попередньої конфігурації часто називали серед причин.Натомість Буданов для багатьох міжнародних партнерів - фігура з високим рівнем довіри. Його репутаційний “кредит” автоматично підсилює всю переговорну команду: коли на столі складні рішення, важливо не лише те, що говориш, а й те, хто саме це говорить і яку вагу має.Цього разу також помітною була якість підготовки: Зеленський виглядав значно краще зібраним, чітко зорієнтованим у деталях і в ризиках, з правильно розставленими акцентами. Складається враження, що брифінги - зокрема з боку спецслужб - та внутрішня координація спрацювали якісніше, а команда Президента діяла дисципліновано: почула поради, виконала рекомендації й зайшла на переговори з більш сильною та впевненою позицією.У підсумку це проявляється і в практичній площині - у підтримці, яка для України критично важлива: від збереження чутливих форматів взаємодії до рішень по оборонних пакетах, включно з компонентами, які закривають потреби ППО.Тому зараз призначення Буданова керівником ОП виглядає одним із найбільш влучних та ефективних рішень у рамках останньої хвилі кадрових змін: воно не просто “про посаду”, а про те, як швидко держава набирає переговорну суб’єктність і повертає контроль над власною рамкою розмови з партнерами.@nationalinterests
У Сергія Іванова вийшов детальний розбір статті Залужного - і там дуже влучно сформульовано головну претензію до цього тексту. Стаття ніби й робить правильну річ: вона чесно фіксує проблеми, озвучує загальну концепцію можливого виходу, задає рамку розмови. Але на цьому все й закінчується. Бо за красивими формулюваннями немає ключового - жодного інструменту, жодного конкретного механізму, який би пояснював, як саме цю концепцію перетворити на дію. В результаті виходить розумний, «правильний» текст, але дуже абстрактний: його можна підтримувати, з ним можна погоджуватися, але ним неможливо керувати реальністю.Іванов підкреслює ще одну важливу річ: за тональністю та адресатами це звернення не до суспільства, не до військових і не до тих, хто тягне війну щодня. Це радше текст «для еліт» - передусім українських і західних, а подекуди й таких, що по інший бік. І в цьому ж розборі звучить іронічне, але дуже людське пояснення, чому все так: добре, що Валерій Федорович займається теорією - у теорії справді легше. За кордоном, на дистанції від щоденної напруги, мислиться простіше й приємніше. А от у постійному контакті з реальністю - з фронтом, управлінням, непопулярними рішеннями, ціною кожного кроку - абстракції швидко закінчуються і починаються інструменти, ризики та відповідальність.Подивіться відео Іванова і перечитайте саму статтю Залужного - бажано підряд. Дуже швидко стає видно, де закінчується «правильна риторика» і починається головний дефіцит: конкретні дії.Підпишіться на ІНТЕГРАТОР Новин, тут ви знайдете не тільки огляд останніх подій, а ще актуальні політичні новини та цікаву аналітику!
Сильна і дуже влучна промова, яку проголосив премʼєр-міністр Канади Марк Карні у Давосі (скорочено):Світовий порядок, який десятиліттями називали “заснованим на правилах”, розвалюється - це не перехід, а розрив. Великі держави дедалі частіше використовують економіку як зброю: тарифи, фінанси, ланцюги постачання - як інструменти тиску. Старі інституції (ООН, СОТ, COP) слабшають, а країни змушені шукати стратегічну автономію.Та середні держави - не безсилі. Їхня сила починається з чесності (“жити у правді”): називати реальність своїми іменами, не вдавати, що система працює як раніше, і застосовувати однакові стандарти до всіх - і союзників, і суперників.Замість “світу фортець” потрібен інший шлях: коаліції, спільні правила, взаємодоповнюваність і колективні інвестиції в стійкість - це дешевше й ефективніше, ніж кожному будувати свою “стіни”.Канада заявляє, що адаптується через реалізм, заснований на цінностях: зміцнення економіки й оборони, диверсифікацію партнерств, гнучкі союзи під конкретні задачі, підтримку України та посилення безпеки в Арктиці.Бо в новому світі правило просте: якщо тебе немає за столом - ти в меню.
Буданов у Давосі говорить як керівник ОП - людина, через яку проходить і дипломатичний трек, і безпекова картина. Його базовий меседж зводиться до двох речей: робота/перемовини дають певні результати, але далеко не все можна виносити в публічну площину, і водночас вирішальний вузол це позиція та готовність РФ. Чому це важливо саме від Буданова: у нього дуже специфічна “публічна дисципліна”. Він не з тих, хто виходить із красивими формулами “для настрою” - його публічні формулювання зазвичай або задають коридор очікувань, або є сигналом партнерам/опоненту, який можна дозволити собі сказати без шкоди для процесу. Reuters прямо описував його публічність як елемент інформаційної боротьби - тобто слова там зважуються, а не імпровізуються. Тому “читається” це просто: якщо він фіксує наявність предметної роботи і паралельно підкреслює залежність від рішення Москви, то це означає, що 1) процес реально рухається в деталях (пакети гарантій/механізми виконання), але 2) на горизонті немає гарантованого швидкого розв’язання, бо ключовий стоп-фактор - не техніка домовленостей, а готовність РФ змінити поведінку. І саме така твереза рамка, сказана Будановим, зазвичай найближча до того, як виглядає реальність у закритих зведеннях. @nationalinterests
Трамп дав інтервʼю чотирьом аиериканським журналістам. Тут «прекрасно» все.)))​​Журналіст: Ваше рішення захопити Мадуро й оголосити, що США беруть контроль на невизначений час, на мою думку, поставило питання: чи вважаєте ви, що міжнародні умовності більше не діють, що держави діють за принципом сили.Трамп: Якщо існує загроза, тоді, безумовно, у вас є право діяти. Будь-яка країна має таке право. Без загрози значно менше. Ж: Але ви ж кажете, що якщо є загроза, ви можете втрутитися. Проте у випадку з Венесуелою ви втрутилися, зокрема, заради корисних копалин.Т: Ні, я втрутився з багатьох причин. По-перше, наркотики масово потрапляли до країни. По-друге, люди масово потрапляли до країни. До мого приходу, за сонного Джо Байдена, до нашої країни йшли люди з тюрем, із в’язниць, із психіатричних лікарень. Мільйонами. Подумайте про це. Вони відкривали свої тюрми й в’язниці, привозили людей до нашого кордону і дозволяли їм заходити. І це абсолютно неприйнятно. Це погано.Ж: Але ж саме нафта врешті-решт відіграла для вас ключову роль, чи не так?Т: Ні, не так. Нафта просто там була.Ж: Сі Цзіньпін може використати ту саму логіку, щоб обезголовити й встановити контроль над Тайванем. Або чому б Путіну не використати той самий аргумент про загрозу щоб захопити решту України? Чи не створили ви прецедент, про який можете згодом пошкодувати?Т: Ні, тому що тут була реальна загроза. У вас не було людей, які масово проникали до Китаю. У вас не було наркотиків, що масово надходили до Китаю. У вас не було всіх тих поганих речей, які були в нас. У вас не було відкритих тюрем Тайваню з людьми, що масово йшли до Китаю. Там не було сотень тисяч людей із тюрем і психіатричних закладів, які масово перетікали до Китаю або до Росії.Ж: Але ж Сі вважає Тайвань сепаратистським утворенням. Він сказав би вам, що Тайвань — це загроза для Китаю.Т: Для нього це питання гордості. Він вважає Тайвань частиною Китаю, і це його справа, що він збирається робити. Але я висловив йому, що був би дуже незадоволений, якби він це зробив. Сподіваюся, що не зробить.Ж: Тобто ви не вважаєте, що створили прецедент?Т: Він може зробити це після того, як у нас буде інший президент. Але я не думаю, що він зробить це, поки я президент.Ж: З огляду на те, що сталося у Венесуелі; погрози на адресу Колумбії, розмови про те, щоб забрати Гренландію, купити Гренландію, як би ви це зараз не формулювали, — чи є щось, що, на вашу думку, може обмежувати вашу владу на світовій арені?Т: Так, є одна річ. Моя власна мораль. Мій власний розум. Це єдине, що може мене зупинити, і це дуже добре.Ж: Не міжнародне право?Т: Мені не потрібне міжнародне право. Ж: Але чи відчуваєте ви, що ваша адміністрація має дотримуватися міжнародного права на світовій арені?Т: Так, відчуваю. Знаєте, відчуваю, але все залежить від того, як ви визначаєте міжнародне право. Проте ми маємо зберегти Сполучені Штати в безпеці. Ми маємо зберегти в безпеці ті частини світу, за які, як ми вважаємо, несемо відповідальність. Росія і Китай а ні трохи не бояться НАТО. А нас бояться дуже сильно.@nationalinterests
Пішла системна хвиля вкидів проти Кирила Буданова. Це не “випадкові пости” це цілеспрямована інформаційна атака: зробити людину токсичною, посіяти недовіру, розхитати єдність і переключити суспільство з реальних задач на нескінченні сварки.Фоном до цього вже пішли “ефіри/випуски” у форматі псевдо-розслідувань: гучні заяви в стилі “ось зараз буде викриття”, російська мова, нуль верифікованих фактів - зате максимум емоцій і натяків.Зокрема, дістали стару московську консерву Тараса Чорновола, яка за 200$, готова постити будь що. Але важливо розуміти хто це робить і навіщо. А відповідь як завжди криється у політичній площині. Останні соціологічні опитування демонструють наступне, довіра та рейтинг Буданова зростають, тоді як довіра до Валерія Залужного почала знижуватися. Ці дві тенденції не дають спокою як Валерію Федоровичу, так і Петру Олексійовичу, який спить і бачить, як повернеться на провідні ролі «на шиї» екс-головкома. Загроза цим планам в обличчі Буданова якраз і змушує останніх діяти, а оскільки політично активним Залужний бути не може, його штаб пішов шляхом поширення бруду проти конкурента. Наврядчи їм вдасться суттєво вплинути на суспільну думку щодо Буданова, який вирвався на дипломатичний фронт і починає демонструвати результати, але спроби безумовно будуть. Недолугі, агресивні, туповаті - по-іншому вони не вміють.@nationalinterests
В штабі Залужного, звісно ж, в тому самому «якого не існує», черговий переполох.Останні заміри ВФ, він же «Віктор Андрійович» у вузьких колах, показали, що рейтинг довіри до залізного генерала впав на майже 4%. Це небагато — майже в межах похибки, але це вперше за останні роки. Почали шукати винних і знайшли тих, хто радив мовчати. Звісно, останнім часом хвиля критики щодо «біг-посла»/генерала зростає. Всі вимагають, щоб він хоч щось сказав, коли в країні відбуваються резонансні події, а в країні, яка кожен день проливає кров і сидить місяцями без світла. Цей запит наростає, і всі хочуть почути куміра, щоб він заспокоїв, дав оцінку, взяв відповідальність на себе й почав щось робити, щоб змінити ситуацію на краще. А натомість він сидить у комфортному теплому Лондоні і мовчить, бо так радили технологи. І люди розчаровуються, шукаючи іншого, того, хто діє.Важливо підкреслити, що хвиля критики, хоч і цілком органічна, але ділки з ОП дуже технічно підігрівають її своїми ресурсами, намагаючись втопити головного конкурента, чим забезпечити безальтернативність діючого президента на майбутніх виборах.Тому сьогоднішня новина про те, що екс-главком може стати й екс-послом, — це безумовно рефлексія на тревожну соціологію, продиктована нервовістю та емоціями, а також можливим наближенням виборчого процесу. Мовляв, щоб було якесь виправдання: «Я мовчав, бо дипломатична служба так вимагала, такий я дипломат гарний». А зараз — як скажу, так скажу, бо логічно було б дивно, якби людина мовчала два роки, а потім заговорила.Але є великий ризик: а якщо виборів не буде, і війна ще на рік затягнеться? Без крісла буде важко втримати фокус і статус, тому Віктор Андрійович, як завжди, вагається.Ну, подивимося, що з цього вийде, бо декому краще мовчати, ніж говорити.))@nationalinterests
Днями Кирило Буданов відвідав захід клубу LB де дав дуже «приземлену» картину того, що відбувається навколо нас - без магічних сценаріїв і з жорстким акцентом на відповідальність.Починає з найболючішого: ідеї «мир в обмін на території». Його позиція максимально пряма — не поспішати з такими розмовами і не підміняти реальність красивою обгорткою про гроші на відновлення. Далі - про те, що ми часто не бачимо за заголовками: великі гравці розмовляють не лише про війну, а й про економічні «пакети інтересів». За його інформацією, серед тем США й Росії звучить спільне освоєння арктичного шельфу - тобто ресурси, технології й доступи. У цій війні, каже Буданов, Росія все більше спирається на зовнішніх донорів зброї: постачання боєприпасів з КНДР тривають, а їхній контингент, за його словами, перебуває на території РФ і «набиває руку» (зокрема на прикордонні та в Курській області), тоді як основний «вал» - це саме озброєння. Паралельно він дивиться ширше, ніж тільки фронт: Росія, за оцінкою розвідки, скорочує горизонт готовності до прямої агресії проти Європи з 2030-го до 2027 року. Як потенційна ціль окупації називаються країни Балтії, а Польща — радше як напрям для ударів без захоплення. І от головне запитання: «Добре, а де точка прориву у 2026?» Відповідь у нього не про “чарівну допомогу”, а про нас: сподіватися треба на себе, бо ніхто не зробить нашу роботу замість нас. Водночас він чесно окреслює, де ми справді вразливі. Якщо США перестануть ділитися розвідданими, критичними є два блоки: супутникова розвідка (особливо якщо політичним рішенням заблокують ще й контрактну частину) та раннє попередження про балістичні загрози. Інше, каже, «у нас наше». А найжорсткіша його внутрішня оцінка - про мобілізацію: ключовою помилкою називає програну медійну кампанію, яка розігріла тему зсередини, і прямо каже, що мобілізацію ми зруйнували самі. На фіналі - питання, яке всі чекали: чи піде в президенти. Він відповідає обережно: конкретно про це не думав і не певен, що це питання актуальне «прямо зараз», бо надто багато факторів попереду. Якщо коротко: зовнішній світ торгується інтересами, ворог планує швидше, ніж нам хотілося б, а наш шанс тримається на двох речах - власній спроможності й здатності не ламати себе зсередини.@nationalinterests
Де Єрмак?05.12.25 о 17:00 в головний офіс СЗРУ на Нагірній заїхав броньований автомобіль Mercedes 222 чорного кольору, державний номер 5657. Пасажиром авто був нещодавно звільнений з посади керівник Офісу Андрій Єрмак. В будівлі його особисто зустрічав голова СЗРУ Олег Іващенко. Метою зустрічі було працевлаштування Єрмака в СЗРУ та реалізація його обіцянки «піти на фронт».Але, окрім отримання посади та військового звання, обговорювалося питання виготовлення для Єрмака документів прикриття, які необхідні йому для безперешкодного виїзду за межі України.Те, що Єрмак звернувся саме до Іващенка, цілком зрозуміло. За своїми морально-діловими та професійними якостями, а точніше їх відсутністю, «Олень», як його називають розвідники, зобов'язаний своїй кар'єрі виключно Єрмаку. Ні керівник ГУР, ні Голова СБУ не погодилися б на таку пропозицію.Якщо все піде за планом Єрмака та Іващенка, то на наступному тижні Єрмак стане офіцером СЗРУ, а наприкінці тижня отримає новий закордонний паспорт з його фото, але вже на інші установчі дані. Це, за задумом Єрмака та Іващенка, надасть можливість колишньому главі Офісу, ухиляючись від заборони НАБУ, безперешкодно залишити територію України та уникнути відповідальності за свої злочини.О 17:45 вищезгаданий броньований Mercedes залишив режимний об'єкт СЗРУ. Співробітники СЗРУ, яким Іващенко доручив організувати процес «працевлаштування» Єрмака та виведення його за кордон, категорично не сприйняли команду Іващенка та шукають можливості саботувати його злочинний наказ. Сподіваємося, афера Іващенка та Єрмака буде зірвана.@nationalinterests