Є моменти, після яких уже неможливо вдавати, що «нічого не відбувається»Підозра Єрмаку у справі «Династії» - саме такий момент. Ця історія ставить ключове питання: що будували люди у вершини влади, поки країна воювала?І відповідь на це питання гірка. Не дивлячись на те, що в країні досі є люди, які намагаються не бачити очевидне. Загалом можна визначити три категорії громадян.Перші залишаться у політичній секті за будь-яких умов. Для них не існує ні записів, ні підозр, ні розслідувань, ні мільйонів. Є тільки віра у «своїх», а все інше - змова або «не на часі».Другі давно все бачили. Для них матеріали НАБУ і САП - не шок, а підтвердження: під красивими словами про державність роками ховалася стара українська хвороба - приватизація влади групою наближених і тотальний розпил всього, до чого дотяглися руки.Треті, наразі, найважливіші. Це сіль землі. Це ті, хто працював, донатив, чекав новин із фронту й не хотів занурюватися в політику. Але тепер навіть до них доходить головне: поки суспільство витягувало війну на собі, частина верхівки,ю облаштовувала собі паралельну реальність, де не було державних інтересів і цінностей, було лише збагачення.Поки одні збирали на дрони і турнікети. Інші - на палаци в на майбутнє після війни.І саме це найогидніше.Не сам факт корупції. Українці не наївні. Найстрашніше - моральний розрив. Коли країна ховає загиблих, тримає фронт і закриває провали влади, а поряд із цим народжується світ «своїх людей», «своїх правил» і «своїх квадратних метрів».Тепер головне питання не в тому, що скаже Єрмак, Офіс чи лояльні канали. Головне питання: що суспільству робити з цим знанням?Майдан зараз - не вихід. У війні на виснаження внутрішній вибух може добити державу.Силовий сценарій - теж не вихід. Так ми втратимо довіру союзників і сам сенс держави, за яку воює армія.Нормальна відповідь - вибори, політична відповідальність і перезавантаження через процедуру, а не через хаос. Але вибори можливі лише тоді, коли для цього буде безпекова реальність. Отже, швидкого очищення немає, а руйнувати країну під час війни не можна.Тому наше завдання складніше за лють: вистояти, втримати фронт, втримати державу й не дозволити ворогу використати наше обурення проти нас самих.Але потім - не забути!Бо найбільша мрія токсичної влади - щоб суспільство втомилося. Щоб скандал став учорашнім. Щоб усі сказали: «зараз не до цього», а потім - «ну, вже пізно».Ні.Цю історію треба перетворити не на спалах злості, а на політичну пам’ять.І ніколи більше не віддавати державу в руки “одного офісу”.Ніколи більше не плутати популярність із компетентністю.Ніколи більше не вважати «своїх» чесними лише тому, що вони говорять правильні слова.І головне: ніколи більше не відкладати контроль за владою «до перемоги».Ми не можемо дозволити собі хаос. Але ще менше ми можемо дозволити собі амнезію.@nationalinterests