Одного разу авва Григорій розповів своїм учням дивну історію про одного священника, який сповідався в нього перед своєю смертю. Цей отець мав двох дітей – донечку і сина, між якими була велика різниця у віці. Закінчивши школу, юнак подався вчитися в Атени, де його незабаром жорстоко убили. Коли знайшли побите тіло хлопця, то виявилося, що нападники, скоївши злочин, зірвали із шиї золотий хрестик. Вбивць так і не розшукали, а тому справу було закрито. З того дня спливло багато часу. Вже виросла донька, у неї з’явився наречений. Хлопчина, хоч і був значно старшим за дівчину, подобався батькові.Якось він підійшов до священника і попросив посповідати його. Той з радістю погодився й одягнув єпитрахиль. Юнак схилив коліна і мовив:– Я дуже люблю вашу доньку, однак… Однак не можу одружитися з нею, бо… Бо не достойний її… Я – страшний вбивця! Колись в Атенах, будучи напідпитку, ми з друзями перестріли якогось юнака. Спочатку знущались над ним, потім довго мучили і вкінці холоднокровно вбили. Що більше, я підійшов до нього й здер із шиї натільний хрестик! Погляньте, отче, він і зараз при мені!Священник подивився на його долоню і вжахнувся – це був хрестик сина, якого він так любив. Отець мало не знепритомнів від пережитого шоку.– От бачите, я не можу взяти вашу доньку за жінку, бо не вартую цього! – сказав він.Тоді священник попросив Ісуса додати йому сил. Якусь мить отець ще помовчав, насупивши брови, а тоді тихенько сказав:– Як я можу не прийняти тебе у свій дім, якщо зараз сам Господь відкриває перед тобою двері Свого Небесного Царства?*Прочитавши цю історію, аж хочеться кинути все і бігти на вулицю проводити соціяльне опитування: «А як вчинив/вчинила би ти в такій ситуації?» Але навіщо? Більшість із нас ніколи ж не побуває в шкірі цього священника! Ніколи! І слава Богу! Ставити таке запитання людям, котрі здатні все своє життя ненавидіти рідного брата тільки за те, що в нього більше успіху чи грошей, просто некоректно! «Око за око, зуб за зуб; падлюзі по заслузі; собаці – собача смерть», – ось гасла, озброївшись якими, ми прямуємо стежками свого «старого заповіту»… Однак чому? Чому ми й досі звемося величним словом «християни»? Воістину, мав рацію Тарас, коли писав безсмертний свій «Кавказ»:«За кого ж Ти розп’явся,Христе, Сине Божий?За нас добрих, чи за словоІстини… чи, може,Щоб ми з Тебе насміялись?Воно ж так і сталось».Не інакше як насмішкою над Христом, Його кривавою жертвою і воскресенням є життя людей, які не вміють пробачати. Згадаймо слова Господа "Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших" (Мт. 6, 14-15). Тож недаремно щороку ми починаємо Великий піст - дорогу справжньої революції - саме зі слів: "Прости мені, брате/сестро! - Нехай тебе Бог простить. І я прощаю!"
Чи є відмінність між капеланом і священником?Така відмінність є, адже священник – це сан служителя Церкви, а капелан – це форма виконання священником свого покликання та обовʼязків у особливих умовах.Священники – це служителі, які через Таїнство священства, через рукопокладання (грецькою мовою «хіротонія»), одержують особливий дар благодаті Святого Духа для священного служіння Церкві Христовій. Священники (ієреї, пресвітери) – це другий, середній між дияконом та єпископом, ступінь церковної ієрархії. Священники можуть звершувати за даною їм благодаттю всі богослужіння і Таїнства (за винятком хіротонії нових священнослужителів, освячення мира й антимінсу - на це мають право лише особи в сані єпископа). Капелан називається такий священнослужитель, який має богословську освіту, спеціальну підготовку і здійснює своє служіння для окремої спільноти, певних груп людей. Капелани можуть бути військові, медичні, пенітенціарні та інші. Військові капелани, окрім вищої богословської освіти, повинні також мати підтвердження навчання за спеціальною програмою у відповідних вищих військових навчальних закладах ЗСУ. Капеланське служіння обумовлене особливостями місця і спільноти, для яких воно звершується. Якщо парафіяльний священник звершує служіння для громади, яка складається з дуже різних людей, то капелан - для загалом однорідної групи: для військових, для лікарів та хворих (медичний капелан), для увʼязнених (пенітенціарний).Військові капелани в Україні стали по-особливому затребувані з початком війни яку у 2014 році розв’язала проти нас росія. Спочатку священники служили на передовій разом з українськими військовими на волонтерських засадах. Узаконили статус військового капелана в грудні 2021 року, а в березні 2022-го, вже під час повномасштабної війни, відповідний закон вступив в дію. Відтепер військовий капелан прирівнюється до військовослужбовця ЗСУ, Нацгвардії чи Державної прикордонної служби України.Військовий капелан є представником певної релігійної організації чи конфесії у війську, але він надає духовну підтримку людям будь-якого віросповідання, не нав’язуючи іншим своїх релігійних поглядів, при цьому не відмовляючись від власних переконань. Капелан надає духовну підтримку всім, незалежно від їхньої віри чи навіть її відсутності. Ці священнослужителі проходять особливу підготовку у сфері душпастирської опіки воїнів, вони мають бути відповідно психологічно підготовленими. До того ж, військові капелани звершують своє служіння в умовах, які дуже відрізняються від умов служіння звичайних священників. Паства військових капеланів – активна, фізично сильна, озброєна, часто перебуває у неспокійному, нестабільному душевному настрої. Душпастирська опіка капелана – це не повчати, не вказати на щось, а вислухати, підтримати, встановити довірливі відносини, стати другом, побратимом. Тому і кредо військових капеланів – «Бути поруч». В Україні на державному рівні поки ще не встановлено офіційного Дня капеланів. Але традиційно Православна Церква України вшановує капеланів у день пам’яті святителя Мартина Милостивого, єпископа Турського, який, з огляду на обставини, приклад і досвід його власного життя, є їхнім небесним покровителем.
Євангеліє дня : Матвія 3:1-11 "Тими ж днями приходить Іван Хреститель проповідувати в Юдейській пустелі [2] і каже: Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне! [3] Він є тим, про кого говорив пророк Ісая, промовляючи: Голос волаючого в пустелі: Приготуйте дорогу Господу, вирівняйте стежки для Нього! [4] Сам же Іван мав одяг з верблюжої шерсті й шкіряний пояс довкола своїх стегон; їжею його була сарана та дикий мед. [5] Тоді виходив до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йордану, [6] і, визнаючи свої гріхи, були хрещені ним у річці Йордані. [7] А коли він побачив, що багато фарисеїв і садукеїв приходять на хрещення до нього, то сказав їм: Поріддя гадюче, хто підказав вам втікати від майбутнього гніву? [8] Тож принесіть плід, гідний покаяння, [9] і не пробуйте говорити: Маємо батька Авраама. Бо кажу вам, що Бог може із цього каміння пробудити дітей Авраамові. [10] Сокира вже лежить біля коріння дерев, — усяке дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь. [11] Отже, я хрещу вас водою на покаяння, а Той, Хто прийде після мене, сильніший за мене; Йому я недостойний нести взуття; Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем."
Ця поминальна субота є батьківською. Ми молимося не лише за власних спочилих батьків, але й за всіх померлих рідних та близьких, хто відійшов із цього земного життя до прабатьків. Димитрівською ця субота іменується тому, що відзначається напередодні дня вшанування пам՚яті великомученика Димитрія Солунського (26 жовтня). Православну традицію Димитрівської поминальної суботи дослідники пов’язують зі слов’янськими просвітителями та проповідниками християнства, творцями слов’янської абетки, першими перекладачами богослужбових книг на слов’янську мову, святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм. Як вважають дослідники, саме ці святі брати пов’язали християнізацію давнього слов’янського поминального дня з пам’яттю святого Димитрія Солунського, який був одним із найбільш шанованих святих у їх рідному місті – Солуні (сучасне м. Салоніки, Греція). Свою просвітницьку діяльність Кирило і Мефодій звершували у другій половині ІХ століття. А з виникненням Київської Митрополії традиція поминати померлих у суботу напередодні дня вшанування пам’яті святого Димитрія Солунського вже була відома за монастирськими «Обіходниками». Сучасна церковна традиція поминання спочилих у Димитрівську поминальну суботу містить кілька поминальних богослужінь: ввечері п’ятниці у храмах звершується особлива заупокійна служба – Парастас, а в суботу вранці служитиметься Божественна літургія із піднесенням заупокійних прохань, а після неї – Панахида.Також прийнято подавати записки з іменами спочилих рідних та близьких, які зачитуються священнослужителями під час заупокійного богослужіння. Традиційно вірні в цей день приносять до храму поживу для нужденних, чинять діла милосердя.2019 року Священний Синод ПЦУ, розʼяснюючи зміст цієї поминальної суботи повʼязав її також з сучасними подіями: вшануванням жертв голодоморів та репресій ХХ століття, загиблих мирних протестувальників в час Революції гідності та загиблих воїнів і мирних мешканців - жертв російської військової агресії.#Бог #Ісус #Дух_Святий #рекомендації #Церква_з_тобою
Галатів 5:15-26 "Коли ж ви один одного кусаєте та гризете, то глядіть, щоб ви не знищили один одного. [16] Кажу: живіть духом, і не чинитимете пожадань тіла. [17] Бо тіло бажає протилежного духові, а дух — протилежного тілу: вони протидіють одне одному, щоб ви не чинили того, чого бажаєте. [18] Коли ж вас веде Дух, то ви не під Законом. [19] Учинки тіла очевидні, а саме: [перелюб], розпуста, нечистота, безсоромність, [20] ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, сварки, заздрощі, гнів, суперечки, розділення, єресі, [21] злоба, пияцтво, гульня і тому подібне. Попереджаю вас, як і раніше попереджав: хто таке робить, Божого Царства не успадкує! [22] Плід же Духа — любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, віра, [23] лагідність, стриманість. На таких немає Закону! [24] А ті, хто є Ісуса Христа, вони розіп’яли своє тіло з його пристрастями та пожадливостями. [25] Коли живемо духом, то духом і ходімо. [26] Не ставаймо марнославними, не дратуймо одне одного, не заздрім одне одному!"
Зі святом Апостола і Євангеліста Матфія🙏Дії 1:12-26 "Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, званої Оливною, що недалеко від Єрусалима, — на відстані ходи в суботу. [13] Прийшовши, вони увійшли в горницю, де були Петро та Іван, Яків і Андрій, Филип і Хома, Вартоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот і Юда Яковів. [14] Усі вони з жінками, з Марією, матір’ю Ісуса, та Його братами перебували однодушно в молитві [й благанні]. [15] Тими ж днями Петро, ставши серед братів, а людей було близько ста двадцяти осіб, сказав: [16] Мужі, брати! Треба було, аби сповнилося Писання, яке провіщав Дух Святий устами Давида про Юду, котрий привів тих, які схопили Ісуса, [17] бо він був зарахований до нас і отримав частку в цьому служінні. [18] Він здобув місце ціною неправди і, коли впав сторчма головою, розпоров живіт, і випали всі його нутрощі. [19] Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима, тому те місце їхньою мовою зветься Акелдама, тобто Поле крові. [20] Адже в книзі Псалмів написано: Нехай стане його житло пусткою і хай не буде нікого, хто жив би в ньому! А також: Служіння його нехай візьме інший! [21] Отже, треба, щоб один з тих мужів, який був з нами впродовж усього часу, коли Господь Ісус перебував і спілкувався з нами, — [22] почавши від хрещення Івана і до дня, як Він вознісся від нас, — щоб разом із нами один з них був свідком Його воскресіння. [23] І поставили двох: Йосифа, якого називали Варсавою, котрий був прозваний Юстом, і Маттія, [24] та, помолившись, сказали: Ти, Господи, Який знаєш серця всіх, покажи, кого з цих двох Ти вибрав [25] зайняти місце служіння і апостольства, замість Юди, який відпав, щоби піти на своє місце! [26] І кинули жереб. І випав жереб на Матвія, якого й зараховано до одинадцятьох апостолів."
Сьогодні на богослужінні було дуже сильне читання Апостола :1 Коринтян 7:24-35 "Кожний, брати, нехай залишається перед Богом у тому стані, в якому був покликаний. [25] Що ж до дівчат, то я наказу від Господа не маю, а даю пораду як той, хто помилуваний Господом і гідний довіри. [26] Тому, з огляду на теперішні утиски, визнаю за краще, що людині добре залишатися так. [27] Ти зв’язаний з дружиною? Не шукай розлучення. Вільний від дружини? Не шукай дружини. [28] Якщо ж і одружишся, — ти не згрішив; і якщо дівчина вийде заміж, — не згрішила. Але вони матимуть тілесні страждання, тож мені вас шкода. [29] Це кажу, брати, бо час короткий, — тому хай і ті, хто має дружину, будуть як ті, які їх не мають, [30] а хто плаче, хай будуть як ті, котрі не плачуть, а ті, хто радіє, — як ті, котрі не радіють, а ті, хто купує, — як ті, котрі нічим не володіють, [31] і ті, хто користується світом, — як ті, котрі ним не користуються, бо минає образ цього світу. [32] Я ж бажаю, щоб ви не мали клопотів. Хто не одружився, — турбується про Господнє, як догодити Господу, [33] а хто одружився, — турбується про світське, як догодити дружині, [34] і тому він роздвоєний. І незаміжня жінка, і дівчина турбується про Господнє, щоби бути святою тілом і духом, а та, яка вийшла заміж, турбується про світське, як догодити чоловікові. [35] Кажу це для вашої користі, а не для того, щоб ярмо на вас накласти, щоб ви з гідністю і ревно трималися Господа."
Луки 8:4-15 "Коли ж зібрався великий натовп і з усіх міст поприходили до Нього, Він розповів притчу: [5] Вийшов сіяч сіяти своє зерно. Коли сіяв його, одне впало при дорозі й було витоптане, і птахи небесні визбирали його. [6] А друге впало на каміння та, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. [7] Інше впало серед терня, і як виросло терня, то заглушило його. [8] Ще інше впало в добру землю і, зійшовши, дало врожай у сто разів. Кажучи це, Він наголосив: Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає! [9] Учні ж запитували Його, [кажучи]: Що означає ця притча? [10] А Ісус відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим — у притчах, щоби дивилися — і не бачили, щоби слухали — і не розуміли. [11] Ось що означає ця притча: Зерно — то Слово Боже. [12] А що при дорозі, — це ті, які почули, та потім приходить диявол і забирає Слово з їхнього серця, щоб не повірили й не спаслися. [13] А що на камені, — це ті, хто тільки почує, з радістю приймає Слово; але вони кореня не мають, до часу вірять, а під час випробування відступають. [14] А що в терня впало, — це ті, які почули, але, обтяжені клопотами, багатством та життєвими насолодами, відходять і не дозрівають. [15] А те, що на добрій землі, — це ті, хто, почувши Слово щирим і добрим серцем, бережуть і приносять плід у терпінні."
Римлян 10:12-21 "Немає різниці між юдеєм і греком, бо один Бог для всіх — щедрий для всіх, хто кличе Його. [13] Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє Ім’я, буде спасенний. [14] Але як прикликатимуть Того, у Кого не повірили? І як повірять у Того, про Кого не чули? І як почують без проповідника? [15] А як можуть проповідувати, якщо не будуть послані? Так, як написано: Які гарні ноги в благовісників [миру, у благовісників] добра! [16] Але не всі послухалися Євангелія! Ісая каже: Господи, хто ж повірив тому, що почув від нас? [17] Тому віра — від слухання, а слухання — через Слово Христа. [18] Але я кажу: Хіба вони не чули? Адже по всій землі понеслася їхня вістка, і їхні слова — до кінців світу! [19] І ще кажу: Хіба Ізраїль не знав? Першим говорить Мойсей: Я пробуджу у вас ревнощі «не народом», — народом нерозумним викличу у вас обурення! [20] Ісая сміливо каже: Знайшли Мене ті, які Мене не шукали; відкрився Я тим, які про Мене не розпитували. [21] А до Ізраїля говорить: Весь день простягав Я Свої руки до народу непокірного, який Мені суперечить."
Псалмів 39:1-13 "На закінчення. Псалом Давида. [2] З великим нетерпінням очікував я Господа, і Він вислухав мене та почув моє благання, [3] витягнув мене з ями страждань, з багнистої трясовини, поставив мої ноги на камені та скерував мої кроки, [4] нову пісню він вклав у мої уста — пісню хвали нашому Богу. Багато хто побачить, і їх охопить страх, і будуть надіятися на Господа. [5] Блаженний чоловік, для якого Господнє Ім’я є його надією, який не зважає на марноту і обманливе безглуздя. [6] Господи, Боже мій! Ти вчинив багато Своїх чудес, у Твоїх задумах нема такого, хто подібний до Тебе. Я сповіщав і сповіщав про них: вони намножилися — їх безліч. [7] Жертви і приношення Ти не схотів, але Ти приготовив мені [тіло]. Всепалення і жертви за гріх Ти не забажав. [8] Тоді я сказав: Ось іду, — на початку книги написано про мене: [9] Боже мій, я забажав виконати Твою волю і Твій закон у глибині мого серця. [10] Я благовістив правду на великому зібранні, адже своїм устам не забороню. Господи, Тобі відомо, — [11] Твою правду я не заховав у своєму серці: я проголошував Твою правду і Твоє спасіння, я не приховав Твого милосердя і Твоєї правди від великого зібрання. [12] Ти ж, Господи, не забери від мене Своїх щедрот. Твоє милосердя і Твоя правда постійно мені допомагали. [13] Бо мене оточило зло без кінця і краю, оволоділо мною моє беззаконня, і я не був здатний бачити. Його стало більше, як волосин на моїй голові, тож моє серце покинуло мене."
TGLIST.COM.UA
