По ТЦК ЗСУ постійно бʼють і вороги, і свої, разом — майже щодня. Авжеж, свої бʼють частіше й підліше, бо це популярно та безкарно водночас. Принижувати Військо й брехати про нього в нашій демократичній країні дозволено всім і кожному. Навіть, скажімо толерантно до вельмишановних співгромадян, не зовсім брехати, а так — «трохи» недомовляти.Прикладом, ніхто ніде ніколи не пише й не каже, що це ТЦК ЗСУ. Тільки ТЦК. Тільки! Мабуть, це випадково — люди просто забувають три зайві літери, які майже нічого не значать в їхньому житті, й виключно задля зручності їх не промовляють. Ну, це як внутрішній сленг в офісі, так? Авжеж, усі ж свої! Буває. А ще — з тими, хто вчасно прийшов до ТЦК, пройшов ВЛК, чітко дотримується законів, у кого навіть немає з собою жодних документів під час воєнного стану, лише застосунок «Резерв+» на телефоні, звичайно нічого неприємного з військовослужбовцями ТЦК ЗСУ не буває.Але про це прийнято мовчати, бо тоді ухилянти, похуїсти та брехуни виявляться ухилянтами, похуїстами й брехунами, а не безневинними жертвами «людоловів» (маються на увазі поранені ветерани бойових частин ЗСУ) та «бусифікації» — ах, які ж яскраві слова для вас придумали в москві, недорогі вітчизняні журнаглісти, публядьцісти ти тупі ломи!Спостерігаючи роками життя у цій загальноприйнятній чомусь брехні, розумієш, що вилікувати від даної шкідливої звички може лише вороже військо та спецслужба — вона теж із трьох літер, але «трохи» з інших (ФСБ). Але побічним ефектом цього лікування буде смерть України. З якою, однак (якщо жити тільки в соцмережах і медійному колі), наше суспільство, здається, цілком погоджується. Як неодноразово казав Митець (цитую за сенсом), українське суспільство загалом схильне до самогубства. А від себе додам: особливо та його частина, що вважає себе публічною. Будинки, до речі, теж бувають публічним, але є нюанс.