Я чудово розумію людей, які сьогодні критично ставляться до журналістських розслідувань. І так само розумію, чому публікація чергової порції гострої інформації викликає у багатьох роздратування.Військо — хай яке воно є, з усіма його недоліками — зараз утримує Україну. Так само й держава, адміністрація, з усіма своїми мінусами, тримає країну. Такою, яка вона є. Але це країна, в якій ми живемо, і це військо, яке нас захищає. Тож - навіщо зараз це чіпати?Проте тут є інший бік, про який треба говорити відверто.Подібні публічні справи та викриття не кидають тінь на підрозділи чи всю армію. Навпаки, вони покликані вивести їх із правової тіні.Конкретні вчинки конкретних людей - у розслідуваннях ніколи не йдеться про інституцію в цілому. Мова завжди про персональну відповідальність. На жаль, військовослужбовці також можуть бути злочинцями. Одне, на жаль, не виключає іншого, і заплющувати на це очі — не вихід.Не можна захищати права в державі і водночас їх порушувати всередині цієї ж держави. Це шлях у глухий кут. Не встоїть дім, який розділиться сам проти себе.Правда буває болючою і несвоєчасною, але тільки вона не дасть нам зруйнувати самих себе зсередини.Вважаю недоцільним використовувати цю ситуацію для того, аби робити якісь широкі узагальнення щодо війська загалом. І також вважаю непослідовним посилання на бойові досягнення підрозділів, аби закривати очі на порушення прав військовослужбовців у них.Водночас слід відзначити. Є певна жорстока логіка у діях того ж самого широковідомого підрозділу. Наловити сотню тих же самих наркоманів. Відсіяти їх. Навіть якщо з цієї сотні 20 зможе стати до зброї, то умовно решту 80 можна відбракувати. Так, якщо до людини ставитися як до ресурсу, то і терміни відповідні.Можна сказати навіть - людям дали шанс стати гідними, замість того, аби померти у власному лайні. Є серйозний аргумент на користь такої стратегії - так, це погано, але якщо ми так не будемо діяти, то що станеться з нами завтра? Я не закочую очі і не заламую руки. Я не кричу "не можна" просто тому що не можна. Не можна - це одна річ. А інша річ наступна: якщо ми продовжимо так діяти, то де ми будемо завтра? На мою думку, системні ланцюгові негативні ефекти завдадуть більше шкоди у перспективі, ніж короткочасна одномоментна вигода. Ця війна не є короткочасною. Вона є затяжною. Тому планувати стратегію потрібно на перспективу. Не на завтра.Ну також є ще аргумент - от якби всі встали і пішли до війська, то таких би проблем не було, а так просто робимо, що можемо. Виглядає логічно, проте лиш виглядає. Оскільки.Стратегія не може будуватися на припущеннях. Припущення використовуються для оправдань. Оправдання необхідні у випадку порушень. Якщо на вулиці лежить гола непритомна жінка, її треба накрити і викликати швидку. Торкатися до неї хтиво чи навіть дивитися з бажанням на неї не можна. Якщо на вулиці стоїть відкритий будинок - треба гукнути господарів, спитати, чи все гаразд, і викликати поліцію за потреби. Заходити туди і тим більше брати щось звідти не можна. Наявність проблемної ситуації саме по собі не є виправданням для можливих злочинів. Завжди є вибір, як вчинити.Подякував.