Хворих військових більше ніж поранених. Вікторія Ковач з МОЗ пішла на війну з перших днів, про військову медицину: За останні 5 років спостерігаю доволі відчутні зміни в службах війська. Починаючи від сил підтримки, зв'язку, РЕБ та закінчуючи ППО. Практично всі вони напряму  пов'язані зі змінами характеру війни та орієнтовні на виклики, які противник нам нав'язує. З військовою медициною все на так просто. Намагаючись згадати про якісь масштабні зміни в системі,  зловила себе на думці, що їх насправді не було. Були точкові корегувальні дії, але перегляду  орієнтирів не спостерігалося. Ми справді намагалися гармонізувати те, що в нас звалося (і будемо чесні - все ще зветься) стабпунктами і ПХГ з ролями 1,2 і т.д.  І це, навіть, десь вийшло. Ми вносили зміни до підготовки бойових медиків, корегували підготовку з тактичної медицини на БЗВП, сварилися за турнікети і назофарингеальні трубки. Тут знову щось виходило, а щось ніт. Дозволили переливати кров і запустили ліцензування господарської діяльності з медичної практики та обігу наркотичних речовин. Останні дві події, як на мене, недооцінені. Але вони важать дуже багато. Проте система продовжує крутитися навколо тих самих потреб, які були в 2014, 2022 роках чи місіях НАТО - потреб поранених, евакуації, логістики. Це надзвичайно важливі речі і я ні в якому разі не знецінюю їх. Проте перегляду доцільності існування системи медичної підтримки у війську за весь цей час на серйозному рівні не відбувалося. Припускаю, що причини різні. Але факт залишається фактом. Водночас абсолютна більшість притомних медичних офіцерів з війська (бригад, полків і батальйонів) відкрито говорить про те, що наявне цілковите кількісне переважання хворих над пораненими. Як і говорить про те, що новоприбулі потребують медичної підтримки. Тобто потреба в терапевтичних спеціальностях не росте, а вже виросла. Попит можливості потрапити на консультацію до лікаря перевищує пропозицію. В таких умовах є три варіанти розвитку подій. Перший - це скорочення часу прийому лікаря на одного пацієнта. Що з точки зору здорового глузду не ок. Другий - не приймати всіх пацієнтів, які намагаються потрапити на консультацію. Тут, звісно, можна говорити про попередній запис. І в частині випадків він справді спрацює. Але не спрацює тоді, коли нам відносно швидко і оперативно треба зрозуміти, який стан здоров'я у новоприбулих і вирішити, які задачі з точки зору медицини для цих людей є непідйомними. І варіант три - приймати всіх до пізніх ночей і тим самим виснажувати і так не сильно бадьорих медиків. Ні один з варіантів не є тим, якого має прагнути система. Але зараз трохи про інше. Хоча, припускаю, що приклад наочний. Мені здається, нам пора розібратися, навіщо нам медична підтримка у війську. Не які функції вона має виконувати, а які потреби, в першу чергу, є у військовослужбовців, які б могла для них покрити система, щоб виконання задач було максимально ефективним в умовах наявних вихідних параметрів. Після цього можна говорити про те, хто ці потреби може закривати і як.  Завтра точно легше не буде. Але, щоб завтра було, то сьогодні людині з ревматоїдним артритом, мігренню чи опіком має хтось вчасно надати допомогу. Бо в іншому випадку вріжемося в стіну.