Статистика telegram channel - @movnyydoshch

👨‍🦳«Пломінь. Темні віки», Іван Лукавий (сценарій), Макисм Солнцев (малюнок)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:За три тисячі років до того, як першi вогнища запалали у Вальравi купка відчайдушних звитяжців пристала до берегів Краматонії. Хтось каже, що прибули вони з-за мертвих океанів. Інші ж твердять, що були вони вигнанцями з прадавнього Ковеліру. Та ким би не були люди Аргала – дуже скоро вони, немов летюча квіткова парость, рознеслися по всьому континенту…Мальопис «Пломінь. Темні віки» – спін-оф однойменної книги Івана Лукавого, перевидання якої вийде друком у видавництві «333». Скільки. Файного. Мальописного. Насилля.Усе, що відбувається далі вступу з передісторією світу — бадьоро й вигадливо у збоченості й проявах волі персонажів, динамічно і виразно у малюнку. Водночас я не є фанатом фактично текстової експозиції на початку мальопису та текстового ж підсумку у фіналі із проявненням лору книги, до якої спинофф тягнеться, і яка є не обов’язквою для його прочитання. Мальопис цілком самостійний, і для розкриття свого конфлікту навіть не мусив би мати й тих деталей, бо події говорять самі за себе. Ба більше, це текстове лорне обрамлення — єдині випадки у «Темних віках», коли текст аж настільки є керівним у наративі, тоді як решта твору тримає баланс між текстом й візуалом на панелях досконало, й часто передає наративні права саме малюнкові. Й саме ця наративна рамка щодо літописця, який закидає нас лорними фактами, не дала мальопису витримати достатній рівень співпереживання героям у фіналі, змазала його і натомість подарувала патосний зачин до книжки.Сюжет же самого мальопису дійсно найпростіше було б описати як «Спартак у темному фентезі», та ж від того твір не стає гірше, виконано це на висоті.Малюнок Солнцева тут взірцевий. Грубі риси персонажів із глибокими тінями, вдало вибрані ракурси й пози, колірна палітра із переважно холодними барвами, на тлі яких теплі акценти й зокрема кров виглядають дуже вигідно. Дизайни монстрів, ефекти руху, зміна текстур за переходу між планами й загалом добір тих текстур для наповнення тла, міміка персонажів — все працює на максимальний відгук читача.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

👨‍🦳«Мор. Том 2. Потойбіччя», Андрій Данкович🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Існує світ, де поруч опинилися дві цивілізації – люди й аштари. Аштарів, расу людиноподібних істот із сірою шкірою, люди прозвали помертвілими. Технологічно розвиненіші від людей, із чіткою ієрархією та монархічним ладом, аштари не вірять у жодних богів і вкрай ворожі до людської магії. Вже сотню років триває війна на знищення між цими двома расами – аштари мають на меті знищити людство і на це в них, здається, є свої причини. На одному із континентів їм це майже вдалося – а ті поодинокі люди, що вижили, засліплені жагою помсти, у відчаї заради виживання виду готові віддати себе в жертву невідомій, химерній та надзвичайно могутній силі. Та чи не виявиться ціна примарної допомоги занадто високою? Настільки, що все живе опиниться на краю прірви?Мор. Потойбіччя – продовження історії про таємниче і безлике зло, що навідалося у середньовічне містечко. Ця оповідь – про світ, звідки це зло прийшло. Те, чого мальопису не відняти — тут є на що дивитись. Майже безтекстова масштабна батальна сцена у першій третині «Потойбіччя» чудово демонструє, наскільки Данкович виріс як художник. Це все ще його виразний стиль, що ба й ліпше відкривається у сценах нарад в герметичних темних залах, коли глибокі тіні у рисах персонажів не настільки дробляться такої ж глибини тінями фонових предметів, і водночас вибір ракурсів, окремих акцентних рухів і композиція сторінок тепер дійсно змушують зупиняти погляд на сторінках. Багато хорошого є й у широких пейзажних сценах, які при тому теж завжди мають одну-дві деталі, що мають вибиватись із загальної картинки як акцент для зупинки погляду під час читоглядання.Щодо історії ж… Це — «Чужий. Прометей» у світі Данковича крапка підпис. Тобто, «Мор. Потойбіччя» працює як самітний твір зі своєю дуже чіткою мораллю й міцною атмосферою, яка в межах темного фентезі розкриває малюнок ба й краще, аніж у містичному сюжеті, але водночас через злам недомовленості першого «Мору» друга книга робить дещо зліше самому світові. Персонажі тут виразні, конфлікт найдавніший і найпростіший (інакше — вбий), але все ще в межах представлення незбагненного божества (?) робочий, бо ж «не набувай подоби ворога, не всі засоби варті того» тощо. Із позитивного: лор не розжовують, всю інформацію про світ ми отримуємо із подій, тоді як тексту у мальописі рівно настільки мало, як мало б бути. Чи хотів би я ще раз повернутись до світу «Мору»? Не впевнений. Та чи хотів би я більше історій про незбагненне від Данковича? Точно так.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

👨‍🦳«Плющ. За стіною. Випуск 2», Саша Буль (сценарій), Андрій Дяків (малюнок) 🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Буття за стіною сповнене небезпек. А чого ще варто було б чекати у спустошених, зморених містах, суть існування яких звелася до виживання у світі, ворожому до самого життя? Там, де кожен випадковий подорожній може виявитися смертельним ворогом. Трійко вершників віддалялися від міста. Вчора був достатньо кепський день, щоб повірити в те, що фортуна покинула їх. Та чи так буде завжди? І чи стане одна помилка неминучим наближенням героїв до власної загибелі? Після експозиційного першого випуску ми отримуємо набитий подіями синґл. Тобто, не щоб їх тут стало сильно більше, однак другий випуск вже нарешті відчувається як початок пригод, в яких головні герої розкриваються вже значно краще, а серія набуває тої атмосфери дороги, якої й очікуєш від світу «Плюща». І водночас закрадається думка, що весь попередній синґл для задання експозиції можна б було помістити на одну сторінку цьогорічного без близького знайомства із замовником, й у такий спосіб і зробити твір насиченішим, і задати значно кращу інтригу на майбутнє. Ймовірно, це почасти продиктовано дещо літературним підходом до оповіді, але щоб сказати про це більше, треба 1) мати ще хоча б декілька наступних випусків і 2) на прикладі перекомпоновки сцен розбирати, як би це могло динамічніше виглядати у мальописі.Малюнок Дякова досі личить серії, хай і досі не є вигадливим ані у композиції сторінок, ані у виборі ракурсів та поз, на яких зосереджується на панелях. Заливка площинами кольорів тут є вигідним рішенням з погляду контрастних рожевих й червоних акцентів, а проте місцями це досить сильно злизує деталізацію: ти не уповільнюєшся для розглядання окремих панелей, що робить мальопис у комбінації із композицією сторінок відносно «рівним» у темпоритміці оповіді, що не перебивається зокрема й баблами з текстом. Тобто, малюнок тут є функціональним, але не захопливим, хоча із вигідним застосуванням стилю Дякова міг би таким бути.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🆒«Дея. Випуск 1», Анатолій Тягур (сценарій), Микита Борко (малюнок)🔗Сторінка видавництваАнотація від видавця:Історія Деї, це історія маленької мандрівниці! Вона живе своє чудове, безтурботне життя у Небокраї. Щодня, разом із другом Булькою, вони ганяють у рожевих хмаринках та піклуються про інших жителів свого літаючого архіпелагу. Там панує повна гармонія. Дивовижні, різнокольорові істоти, які колись покинули планету Земля (Дивокрай), знайшли у Небокраї спокій та почали нове життя. Але зло не спить... У Дивокрай прийшла біда. Дідусь Сон у небезпеці. Дею чекає безліч випробувань. Разом із новими друзями, наша героїня поспішає на допомогу. Девіз Деї - "У нас все вийде!!!". Це дуже рівний візуально, файно (хай і не дуже вигадливо) розкадрований та наповнений кольором дитячий мальопис, який пропонує найменш насичену експозицію з усіх перших випусків всесвіту «Kruto Comics». Анатолій Тягур протягом синґлу встигає трохи познайомити читачів із біомом Небокраю та головними персонажами й висунути на шахівницю майьутню загрозу, якій доведеться протистояти Деї-мандрівниці. Події тут дійсно розвиваються значно плавніше, й ми отримуємо трохи часу на те, щоб принаймні розглянути світ, що для дитячого (й поки не екшонового) мальопису є перевагою. Діалоги тут доволі простецькі, а утім, й не настільки наївні, щоб вибиватися із загальної атмосфери. Наразі пригоди Деї виглядають абсолютно самостійними й самобутніми, тож інтрига щодо повернення на Землю тощо дійсно цікава.Малюнок Борка тут абсолютно на своєму місці: чудернацькі істоти й летючі острови Небокраю задалися як треба, й колірна палітра до історії дібрана саме така, як треба. Побачити від художника зі Скадовська більше мальописних робіт хотілося б.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🔶«Остання ніч на Землі», Віра Курико (історія), Міхеіл Ціхелашвілі (сценарій), Софія Покорчак (малюнок)(з антології «Остання ніч на землі. Війна очима жінок з Вірменії, Грузії та України»)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Три мальописи з Вірменії, Грузії та України розповідають про війни минулого та сьогодення і їхні наслідки крізь призму жіночого досвіду очевидиць, учасниць, тих, чиє життя однієї миті змінилося назавжди.Проєкт зосереджує увагу на воєнних конфліктах, що мали значний вплив на Кавказький регіон та Східну Європу: війна в Абхазії, Грузія (1992–1993), російсько-грузинська війна (2008), Карабаський конфлікт (Арцах) і Друга Карабаська війна (1988–2023), а також російсько-українська війна (від 2014 і дотепер).Ця книжка створена в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України», втіленого за фінансової підтримки Європейського Союзу. Я трошки схитрую із тим, що серед трьох історій у антології лише одна технічно потрапила до списків відзнаки «Мальопис року 2025» через авторство дуету українок у колаборації з Міхеілом Ціхелашвілі, редактором проєкту.Особиста історія Віри Курико про подорож до самої межі фронту для інтимної зустрічі зі своїм чоловіком місцями рясніє перебільшеннями чи максимальним емоційним накрутом, що зокрема стосується досить об’ємної текстової компоненти. Утім, навіть із тим художнім перебільшенням добір образів, взятий із реальності, відчувається непіддільним: кожен крок на маршруті від столиці до Констянтинівки абсурдний (часом, як у випадку із дзвінком шахраїв — невірогідно абсурдний, бо що за таймінґ), й від того більш справжнім.Малюнок Покорчак у мальописі переважно цікавий роботою з контуром і кольором. Текстурна графіка й м’які обриси персонажів тут поєднуються із настільки ж м’якими (хай де й ситуативно глибокими) кольорами. Композиція ж тут переважно досить проста, із цікавого початкові сторінки із плівкою спогадів та сцена зустрічі, в якій вставна панель посередині розгорту мала б додати додаткової емоційної напруги, та у підсумку лише трішки збиває з пантелику щодо напрямку читання. Прийом із розділенням на холодне й тепле для реальності й спогадів/уяви хай не є абсолютно оригінальним, та тут дуже навіть працює. Експресія персонажів зі стрибками між панелями теж файна, що чудово передає настрій кожної сцени.Сама антологія цікава своїм форматом, подібного у міжнародній співпраці могло й мало б бути більше: про події мають розповідати очевидці у будь-яких формах мистецтва, тоді як надто часто конкретно війна зображається з перспективи сторонніх спостерігачів.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

👨‍🦳«Кіборчук. Епізод 1: Полювання», Саша Даниленко🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Недалеке майбутнє. Нова фаза Російсько-Української війни. Олімпійський чемпіон зі стрільби з лука Борчук бачить своє майбутнє не на п’єдесталі, а в лавах ЗСУ. Він прагне знайти єдину рідну людину – свого дідуся, зв’язок із яким зник після окупації його міста. Попереду його чекає невідомість і довгий шлях, який неодмінно змінить Борчука. Та чи зможе він залишитися самим собою? Це дійсно файний початок серії. Стиль малюнку Даниленка місцями (особливо у міміці) може дещо збивати, та водночас відчувається дуже влучним для повільного із помірними екшоном сюжету. За перший випуск читачам представили основних персонажів й оточення, в якому вони існують, й то без текстової експозиції, але із кількома міцними й емоційними сценами, які вдало використовували мальописні наративні засоби. Окремі прийоми, зразку зіжмакання повідомлень до смітника, тіней для показу руху й гумористичного дублювання у баблах внутрішніх реплік — дуже вдало, хочу ще.Найпозитивніше: тут немає прикрашання й глорифікації. Почуття й рішення героїв, що відмовляються від минулого й своїх сподівань через обставини війни є людяними й вірогідними, а не лозунговими й надуманими. У комбінації із грубовато-гострим контуром малюнку зі стриманий кольором і вже зараз достатньо творчою композицією, початок історії Кіборчука вартий взяття на олівець.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

💩«Позивний ”Голод”», Андрій Кокотюха (сценарій), Євген Коваленко (малюнок)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:Підрозділ ЗСУ веде бій. Позиція на пагорбі. Бійці в окопах, ведуть шквальний прицільний вогонь. Орки падають від наших куль та снарядів, перелякано гуртуються в окопі. Над ними височить ДЕМОН, стискає в руці пістолет.ГОЛОД та інші бійці під прикриттям вогню роблять марш-кидок до посадки... Андрій Кокотюха — письменник, сценарист, журналіст. Член Національної Спілки кінематографістів. Автор понад 100 книжок, понад 200 сценаріїв та понад 20 радіовистав. «Позивний Голод» — перший комікс у його доробку. Далі буде.Євген Коваленко — художник-ілюстратор. «Позивний Голод» — перший його «повнометражний» комікс. Комікс-розмальовка, у двох словах. Натужний сценарій із одночасним використанням справжніх позивних наших воїнів і знеособленням ворога до тупої маси нечисті, яку веде вперед виключно страх. При тому ще в чистому полі (з позицією на відкритому лисому пагорбі, щоб здалеку було видно, так), зі стрілами зі сторони противника й переважною вогневою силою з нашої сторони, із одним єдиним натяком на дрон, зразу видно, що це абсолютно повністю засновано на реальних подіях і ніяк не викривлює звитяги бійців, так.Пан Кокотюха написав те, що сам вважає за взірець класичного мальопису, й за приклад йому слугували карикатури з «Перця» й переконання, що для дітей треба все спрощувати, то й маємо перегиби у всіх можливих точках зламу. Малюнок Коваленка тут злий із найбільшою проблемою щодо перспективи й планів, тоді як за стилем все це ще плюс-мінус могло б витягати. Та зрештою, коли контури розмальовки просвічують до звороту через якісний папір видання, яке використовує для всього коміксанс, це сприймається не таким вже й суттєвим. Заявлено «Позивний “Голод”» як «перший із низки». Тривожно.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🖲«Джем для малих чудовиськ, Том 2-3», колектив авторів: Роман Кепкало, Роман Циганок, Крістіна Чернецька — історіїРоман Кепкало, Катерина Лисенко, Мирослава Свірідова, Павло Какула, Марія Яковлева — малюнок🔗Сторінка другого тому🔗Сторінка третього томуАнотація видавця до другого тому:Зустрічайте нові історії з Глушини, які покажуть улюблених героїв із небаченого боку й познайомлять із новими цікавезними персонажами!Матвій уже не новачок серед малих чудовиськ, але чи зможе він стати для них «своїм»?Скоро хлопчику доведеться руйнувати могутні чари, виплутуватись із найдивніших пригод, але при цьому не забувати веселитися та заводити нових друзів!Як людисько ламає всі чари Глушини?Чому він такий особливий?І за ким сумує у світі людей?Усе це в новому томі пригод Матвій та його друзів-чудовиськ у чарівній Глушині. Не пропустіть! Анотація видавця до третього тому:Звичайний хлопчик Матвій спричинив справжній безлад у світі чудовиськ. Чари не працюють як треба, а старовинні прокляття лускають, неначе мильні бульбашки.Що тепер робити чудовиськам? Намагатися повернути все назад? Чи, можливо, прийняти нові правила гри? Почну з найважливішого: чарівні джеми досі є суттєвою частиною сюжетів! Хай би надалі це вибудувалось у окрему магічну систему. Зазначу також, що особисто мені обидва томи здались приблизно рівними за виконанням, через що я й об’єдную їх у один допис.Серія все так само невпинно бадьоро бавиться із форматом «тижневих історій», тепер, утім, потроху додаючи наприкінці кожної з них натяки на обраність Матвія для певної неоголошеної мети, що слугуватиме за глобальний сюжет. Сам хлопець теж від епізоду до епізоду дедалі більше розкривається не як виключно бешкетник, що є файним. Досі сильно бракує розкриття його із мамою минулого й мотивації приїзду до глушини, що із натяками на майбутні глобальні події стає дедалі помітнішим.Сценарне рішення щодо швидкого початку дії на противагу до поступового знайомства Матвія й читачів із чарівним світом у першому томі було свіжим (й частково продиктованим інтенсивністю подій у перерахунку на сторінку мальопису, що зберігається концентрованою й надалі), і тепер, коли зіткнення хлопця із чимраз новими чарами не викликає в нього нічого крім запалу до пригод, цікавішою є реакція на його здібності й запал від самих представників чарівного світу. Тобто, ми маємо зачудування новизною зі сторони дивовижного нового оточення, а не хлопця, що символізує повсякдення, і я вважаю це прекрасним.Малюнок у «Джемі» досі шалено насичений й експресивний. Сітка сторінок так само досі залишається на межі між «файним експериментом» і «ось тут воно заледве помістилось», але і стилізація меж панелей, і їхнє розташування виглядають у мальописі максимально цікаво. Реплік персонажів у серії теж досі так само багато, що (вже на другий рік визнаю) має допомогти під час спільного читання й за другого погляду є не зле інтегрованим до сценарію, адже й самі репліки не дублюють події на панелі, а радше вказують на емоції того чи іншого персонажа (що якраз і допомагає спрямувати погляд дитини на відповідну панель під час вже згаданого спільного читання). Well done, чекаємо на розкриття того, чим же Матвій «той самий».#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🆎«Десь тут шастає Їжак», Ярослав Світ (сценарій), Тарас Ярмусь (контур), Ксенія Глуховецька (колір)🔗Сторінка виданняАнотація від видавця:«Десь тут шастає Їжак» — це доісторія мальопису «Троє проти Зла», над яким ми працюємо з 2016-го і намалювали вже понад 600 сторінок. Якщо Ви захочете дізнатись, що ж трапилося з Антоном та Орестом із Сихова у цьому чарівному світі, як вони зустріли Їжачка... то запрошуємо у світ «Троє проти Зла»!Для когось секрет, а для когось ні, що герой цього мальопису — Їжак — частково натхненний піснею івано-франківського гурту «Фліт» під назвою «Їжачок». Їжак з’явився у першій частині «Трьох проти Зла», і про його шлях ви можете прочитати наприкінці мальопису. А тут я хочу розповісти про інше — про те, як культура протягом часу живе своїм життям. «Їжачок» — це маленький приклад того, як один твір мистецтва породжує наступні. Я особисто відчуваю, як творчість інших людей надихає мене на створення нових речей. Образи будуть з’являтися і зникати: деякі з них надихнуть інших людей, а деякі — ні. Головне — творити й доводити справи до кінця, і тоді в українській культурі обов’язково народжуватимуться речі, які вразять світ. «Троє проти Зла» вже дев’ять років як тримаються на сталому рівні за якістю малюнку, а проте вже другий рік поспіль цей світ видає цікаві з погляду формату й подачі відгалуження, які вільно можна читати у відриві від основної серії. «Десь тут шастає Їжак» — без перебільшення веселий і позавіковий у своїй ЦА мальопис, що файно іронізує сам над собою, вдало у потрібних місцях розбиває четверту стіну й тримає чудовий наративний баланс між малюнком і текстом. Поліпітчеві й вставні панелі, написи на тлі, купа дрібних деталей і жартиків на тлі роблять видання привабливим щонайменше з погляду короткочасного відпочинку за читоглядінням. Динаміка взаємодії Катерини із Їжаком тут теж У випадку цієї «доісторії» я б навіть сказав, що «ТпЗ» зробили дещо інакше за атмосферою шаленства, що відбувається на сторінках, бо ж мальопис нарешті відчувається частиною світу й цілісною річчю в собі водночас. Із такою інтерлюдією вже цьогоріч я б радо пробачив тупцювання на місці з погляду візуального складника: малюнок Ярмуся й колір Глуховецької тут настільки фірмові для «ТпЗ», наскільки це тільки можливо, й це… є. Тобто, це вже достатній рівень для того, щоб мальопис тішив око, а для тих, хто почне знайомство зі світом із історії про Їжака (а це таки можливо, повторююсь) це навіть буде свіжим, але ж.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи

🆒«Команда Підпал. Випуск 1», Анатолій Тягур (сценарій), Євген Саух (малюнок) 🔗Сторінка видавництваАнотація від видавця:Українські біолабораторії? З давніх давен українці тільки тим і займалися, що вирощували біологічну зброю! І мова зараз не про цибулю та часник. У кожному селі, ба більше, у кожному дворі була своя, таємна біолабораторія. Кодові назви: «Сарай», «Буда», «Стійло», стали таємним шифром серед власників поголів'я. Там створювалися біокіборги! Істоти самого різного призначення. Біогуси-винищувачі, коти-кулеметники, комарі-бомбардувальники, та інші види надпотужних суперістот. У містах також велася таємна селекція. З початком повномасштабного вторгнення окупантів, усіх цих звірюг було кинуто на передову… Що тут тільки не відбувається. Це фантастична буфонада про бійців-мутантів, в якій водночас є магія із «Деї» із духами природи тощо, а персонажів на читачів висипають просто жменями, й частину з них, до того ж, не представляють та вписують суто заради ґеґів рівно у одну панель чи й бабл. Водночас із купою досить бадьорого й файно намальованого екшону «Команда Підпал» пропонує тонну експозиції, що як і у випадку з «Укрмен VS Ампербой» обіцяє глобальні події колись у майбутньому, а проте, ще не зараз. Представлення команди у синґлі все ще є сильно рваним, а все ж хоч на дещицю інформативнішим, ніж у вже згаданому перезапуску супергероїки.Разом із тим, експресивний і в дечому божевільний візуальний стиль Сауха у «Команді Підпал» розкривається ба й краще: стилізовані звірі у його виконанні виглядають значно органічніше й виразніше, аніж людиська, що додає мальопису особливого шарму. Завдяки поєднанню із цим же шаленим стилем й зав’язкою сюжету вже й подекуди банальні репліки й жарти героїв сприймаються значно легше й відчуваються доречними. Якби вибирати, з чого братись до прочитання «Kruto Comics», я б точно рекомендував перш за все придивитись до серії про звірисьок-командос.Те ж, що викликає поки найбільшу пересторогу: як воно все ліпитиметься у один всесвіт? Бо зустріти на сторінках синґлу Дею було дуже навіть несподівано, у своїй серії вона відчувається героїнею абсолютно окремого порядку. Та ж про дитячу серію «Kruto Comics» трохи згодом.#мальописроку2025 🐈‍⬛ всі дописи