Як сказав сьогодні один співробітник Головного управління розвідки (а може і не він, але яка різниця, бо істина є істина) - вихователі дитячих садків - то біороботи.І зразки їхньої крові треба ретельно вивчати, щоб врешті виробити вакцину для людей від усього.Бо таке враження, що тільки вони не хворіють.Воно ж нині як.Марк тиждень ходить у садочок - потім тиждень хворіємо.Всі троє. Я, Марк і дружина.Знов садочок - знову привіт шмарклі, кашель, виламування спини, хвоста і випадіння шерсті.Мене попереджали, що найскладніший етап в житті - це коли дитина носитиме бацили додому, і порівняно з цим підлітковий період чи перші кохання дитини то є дрібниці.Може це і спрощений погляд на життя.Але оце лежу цілий вечір на ліжку колінками до стіни, героїчно пускаю слину на подушку, продумую кому і шо лишити, і таки важко.Єдино що розумієш, що все не дарма….Це коли Марк заходить в кімнату, підходить до мене, стає поруч, починає гладити по голові і тихенько примовляти: - Бідний мій татко… Бідний татко…Це щось таке… Словами не передати.Обійміть своїх дітей.Це щастя.А до вихователів я б придивився.Майте тиху ніч.