Вранці мене відвідав привид минулогоПодруга спитала, як готували мої бабусі і чи була різниця в стилі, виборі страв і інгридієнтів. І у мене вийшов чудовий розбір сімейних паттернів, але....В якийсь момент я згадала, як одна з бабусь, делегувавши мені малій ліпку відкритих пиріжків з солодким сиром........ доїбалась, шо в пиріжках родзинки некрасиво розташовані. А треба красиво. Перекладай.Красиво. Розташовані. Родзинки. В богічно смачному пиріжку. Який зʼїдять в будь-якому випадку, бо він так пахне, що всі інші органи чуттів забувають про свою роботу.І от стоїм ми вчотирьох. Я, бабуся, пиріжки і родовий перфекціонізм. Дивимся одне на одного. І хочеться і собі малій, і бабусі сказати: та плюнь ти на ті родзинки. Сядь, оддихни, ти з 6 ранку крутишся! Все таке смачне, не треба робить іще краще, чесно! І обнять якось тепло, бо неконтрольований перфекціонізм - він же про болючу невпевненість у власній цінності. Може, якщо у мене в пиріжках родзинки криво лежать, то і нема тієї цінності взагалі... Їдять і кривляться всі на асиметричність, а в очі не скажуть же, гади!Не бачить ніхто, дівчата!!! Ніхто не бачить ті родзинки, чесне слово! Киньте перекладать, попийте чаю. Обнімаю.