Селена титаніда — не «ніжна богиня місяця» з пізніх поетичних уявлень. Вона — первісна сила, холодна і космічна. Її характер не людський, вона походить не з олімпійського порядку, а з доолімпійського шару буття, де немає моралі, співчуття чи етики — лише функція і влада. Вона не милує і не карає з емоційних причин. Її безжальність не активна, а структурна: їй байдуже. Саме це робить її верховною.«Селена, світлолика, що народилася від Гіперіона,і рух її вічний, як рух небес.»(с) Гесіод, Теогонія Вона не вступає в діалог із людиною — людина лише перебуває в зоні її впливу.Селена: не співчуває, але й не ненавидить, не пояснює, бо не зобов’язана; не реагує,вона просто присутня.«І сяє вона з темряви ночі, несучи світло без числа,не питаючи долі смертних, але бачачи їх усіх.»(с) Гомер, гімн до Селени (VII–VI ст. до н.е.) Її жорсткість не агресивна. Це жорсткість каменю, орбіти, циклу. Вона не змінює шлях, якщо хтось страждає під її світлом. Любов Селени (як у міфі з Ендіміоном) — показова: вона обирає сплячого, нерухомого, позбавленого волі. Це не романтика, а демонстрація контролю. Жива людина для неї надто шумна.(с) Sor.Astraea