Це AMES: коментарі, оцінки, погляди

Нова публікація в The New York Times розкриває залаштунки рішення США та Ізраїлю розпочати війну з Іраном. Виявляється, в основі всього лежав план, який базувався на вірі у швидке внутрішнє повстання в Ірані.У січні 2026 року голова «Моссаду» Давид Барнеа представив у Вашингтоні оптимістичний сценарій: початок бойових дій та ліквідація ключових лідерів режиму мали стати тригером для масового повстання іранської опозиції.І Дональд Трамп, і Беньямін Нетаньяху прийняли цей план як робочий попри те, що Військова розвідка Ізраїлю (АМАН) та старші офіцери США висловлювали глибокий скепсис щодо реалістичності такого сценарію.Минуло три тижні великої війни, але очікуваного повстання не відбулося. Причини виявилися очевидними для військових, але не для політиків. Американські генерали прямо казали Трампу: «Іранці не вийдуть на протести, поки США та Ізраїль скидають на них бомби». Зовнішня агресія завжди консолідує суспільство навколо прапора, навіть якщо воно ненавидить режим.За даними журналістів, Нетаньяху вже за кілька днів після початку війни вилаяв керівництво «Моссаду» за відсутність результатів, побоюючись, що Трамп може зупинити операцію будь-якої миті через відсутність швидкого успіху.Які стратегічні висновки можна зробити? США та Ізраїль потрапили у структурну пастку «оптимізму» через віру у фантом. Адміністрація Трампа увійшла у повномасштабну війну, базуючись на розвідувальному сценарії, якого фактично не існувало в реальності.Станом на зараз стає очевидною різниця в цілях: Axios цитує чиновника Білого дому: «США хочуть стабільності, а Нетаньяху - ні, особливо щодо Ірану». Для Ізраїлю хаос в Ірані є прийнятною ціною, для Вашингтона - це стратегічний кошмар.Тепер президент США змушений вибирати: визнати помилку плану «Моссаду» і зупинитися (втративши обличчя), або йти до кінця (в сухопутну операцію), на яку він не підписувався. Іран виявився набагато стійкішим, ніж його змальовували в кабінетах «Моссаду». Режим використовує удари США для внутрішньої мобілізації, що значною мірою обнуляє план Барнеа.

Ультиматум президента Трампа про знищення електростанцій Ірану у разі невідкриття протоки протягом 48 годин демонструє фундаментальне нерозуміння природи іранського режиму та регіональної динаміки.Не вам розповідати, що погроза ударами по цивільній енергетичній інфраструктурі межує з погрозою воєнним злочином. Країни Перської затоки сприймають це з острахом, оскільки розуміють: відповідь Ірану припаде саме на їхні електростанції та опріснювальні установки.Такий розвиток подій неминуче втягне у конфлікт хуситів, яким буде важко залишатися осторонь за таких умов. Іран, ймовірно, відповість на ультиматум ударом по інфраструктурі однієї з арабських країн Затоки, щоб продемонструвати готовність «підпалити регіон». Саме тому, країни Затоки, будучи першочерговими цілями, прискорять власні зусилля щодо деескалації, фактично діючи всупереч стратегії США.З точки зору ефективності досягнення цілей, це класична пастка стримування. Подібна риторика не змінить позицію Ірану. Вона заганяє самого президента США у глухий кут: або розпочати новий етап ескалації, або відступити, остаточно зруйнувавши авторитет американського стримування.Для Ірану закриття протоки - це головний політичний актив. Вони не відкриють її добровільно, оскільки саме це дає їм владу в поточному моменті.Водночас варто враховувати й проміжний сценарій: Іран може обрати стратегію контрольованого дроселювання протоки замість бінарного вибору між повним закриттям і повним відкриттям. Ознаки цього вже є - іранські танкери продовжують рух до Китаю через альтернативні маршрути, окремі судна отримують вибірковий дозвіл на прохід. Це дає Тегерану постійний важіль без формальної капітуляції і без повної ескалації - керований клапан тиску, яким можна торгувати в будь-який момент.Саме тому будь-який ультиматум про «повне відкриття» апріорі програє іранській логіці часткових поступок - і саме це робить стратегічну підготовку США до цього сценарію фундаментально неадекватною.Якщо Вашингтон справді ставить за мету відкриття протоки, перед ним залишається лише два варіанти: пряме застосування масованої сили або/та зміна режиму в Тегерані. Будь-які спроби діяти через «погрози без наслідків» лише підкреслюють нерозуміння того, що Іран - це не Венесуела, і він готовий до екзистенційної ескалації.Причому, якщо Вашингтон хоче гарантовано відкрити протоку, йому доведеться контролювати берег. А контроль берега - це вже сухопутна операція. Трамп намагається купити «результат» за ціною «ракет», але логіка Ірану змушує його або платити «кров'ю солдатів», або відступати.Не позаздриш.

Питання: Який же це «екзистенційний виклик», якщо потенційна жертва сама зламала механізм, який мав унеможливити створення ядерної зброї Іраном? І в якому сенсі «залишити його режиму - означає визнати його право на ядерний шантаж у майбутньому»? Хто кого шантажував і шантажує?Очевидно, це питання потребує розгорнутої відповіді. Почнемо з позицій сторін перед 2015 роком.Іранці розробляли ядерну програму, що дісталася їм ще з часів шаха - США в рамках програми «Атоми для миру» (1957) допомогли йому з першим дослідницьким реактором, однак повноцінну програму збагачення урану Іран розвивав самостійно вже після Ісламської революції 1979 року. На початку 2000-х хитрий перський розум вигадує абсолютно блискучу комбінацію: Іран, який перебував під санкціями з 1979 року, потребував доступу до ринків та інвестицій - і тему розробки ядерної програми (Бушер, збагачення урану) вирішили використати на переговорах як козирну карту. Поступово всі втягнулися в цей процес, але сама думка про те, що ісламістський авторитарний режим матиме ядерну зброю, лякала всіх. Рада Безпеки ООН наклала на Іран безпрецедентні санкції, намагаючись призупинити цей процес, а ізраїльтяни займалися своєю улюбленою справою - вбивством інженерів-атомників.Врешті-решт у 2014 році сторони почали закритий діалог - дещо з того, ясна річ з елементами голлівудського трешу, показано в одному із сезонів «Homeland». Тоді при владі в Ірані перебував президент-реформатор Хасан Рухані, а в Білому домі - Обама. Угода відбулася, всі раділи.Чому тоді раптом Трамп у 2018 році з гуркотом її розірвав? Проста відповідь - Нетаньягу, який починаючи з 1992 року, щойно з'явившись на ізраїльській політичній арені, обрав Іран своїм «Карфагеном». Тут не треба було нічого вигадувати - обидві країни справді перебували практично у стані «тихої» війни, а їхні інтереси в регіоні повністю суперечили один одному. Ідея іранської атомної бомби - це ідея-фікс Бібі.І тут ми переходимо до іранської сторони. Арабська весна 2010–2013 років відкрила для іранських амбіцій нове вікно можливостей, а ресурси, отримані після 2015 року, - не всі, але левова частка - пішли на ракетну та дронову програми і на поширення впливу в регіоні. Цьому, як не парадоксально, сприяли й самі США: хаос в Іраку призвів до появи ІДІЛ, і американці потребували іранців для боротьби із сунітськими джихадистами. У пустелі беруть воду від того, хто її пропонує.Упродовж 2015–2023 років Іран розширив свій вплив на весь регіон, пробивши так званий шиїтський коридор від Тегерану до Бейруту; на півдні з 2014 року підтримав рух «Ансар Аллах», відоміший як хусити. Все це, звісно, робилося з міркувань стратегічної оборони, яка передбачала: краще вести війни на території інших держав, ніж битися на власній. До 2018 року іранці практично взяли під контроль - повністю або частково - Ліван, Сирію, Ірак та Ємен, створюючи загрозу іншим полюсам сили в регіоні.Далі ви знаєте. Білий дім прийняв ці аргументи до уваги - до того ж ніщо так не тішить Донні, як можливість скасувати рішення Обами чи Байдена. Потім почалося те, що почалося: 2023–2025 роки - Газа та Ліван, 2024-й - Сирія. Сталося те, чого іранські стратеги боялися найбільше: втративши лінію оборони на чужих територіях, вони отримали війну на власній.

18 березня 2026 року медіа країн Затоки (Саудівська Аравія — Asharq Al-Awsat, Arab News; ОАЕ — Gulf News, Khaleej Times; панарабські видання) писали про Україну трішки активніше, ніж за попередні дні, з акцентом на виступ Зеленського в британському парламенті 17 березня та заяву про відправку українських анти-дронових експертів до країн Затоки та Близького Сходу. В цілому українська тематика слабко висвітленаArab News (Саудівська Аравія, англійська версія)• "Zelensky: Ukraine sent 200 air-defense experts to Middle East" (опубліковано 18 березня, ~21 годину тому) — Зеленський заявив, що понад 200 українських експертів з протидії дронам вже в регіоні (Емірати, Катар, Саудівська Аравія, на шляху до Кувейту), ще 34 готові вирушити. Відправлено на прохання партнерів, включаючи США. Це частина "Drone Deal" з США. Згадується, що команди працюють у країнах Затоки та ширше у регіоні Близького Сходу.• "Zelensky urges EU to unblock 90-bn-euro loan for Ukraine" (18 березня) Зеленський у Мадриді закликав ЄС подолати вето Угорщини на €90 млрд кредиту для України.• Також є згадки про арешт українців в Індії (за нібито тренування дронів у М'янмі) та екстрадицію російського археолога до України з Польщі.• Asharq Al-Awsat (Саудівська Аравія, англійська версія)• "Russia Says It Foils Biggest Ukrainian Drone Attack in a Year" (оновлено/публіковано 18 березня). Росія збила 250 українських дронів на Москву за вихідні і це найбільша атака за рік.• "Russia’s Gerasimov Says Putin Ordered Ukraine Buffer Zone Expansion in 2026" (18 березня). Тут переповідають Герасимова про розширення "буферної зони" в Сумській та Харківській областях.• "Starmer Tells Zelensky ‘Focus Must Remain on Ukraine’ amid Iran War" (17 березня, але оновлення 18-го). Стармер у Лондоні сказав Зеленському, що фокус повинен залишатися на Україні, попри війну з Іраном.Gulf News та Khaleej Times (ОАЕ). Нових матеріалів саме 18 березня про Україну немає

Чи зможе Трамп вийти з війни за декілька тижнів?Проблема не лише в його бажанні - вона полягає у стратегічній пастці, в якій опинився американський президент. Схематично вона виглядає так: Ізраїль та США досягли відчутних операційних результатів, але іранський режим адаптується. Тиск не зламав систему - він її радикалізував. Це класичний ефект «загартування противника».Тут ми стикаємося з ядерним чинником, який працює як обмежувач виходу. Близько 440 кг збагаченого урану - це не просто цифра. Це аргумент проти будь-якого «заморожування» конфлікту: залишити режим із таким потенціалом означає лише відстрочити більшу загрозу.Наявна дилема ескалації:Щоб нейтралізувати загрозу → потрібна глибша ескалація.Глибока ескалація → ризик хаотичного розпаду Ірану.Розпад Ірану → не прозахідна стабільність, а тривала нестабільність (аналогія з Іраком чи Лівією очевидна).Усе це відбувається на тлі закриття Ормузької протоки, що є потенційним тригером уже не регіональної, а глобальної економічної кризи. Ситуацію ускладнює той факт, що всередині Ірану немає прийнятного партнера для перемовин, а партнери по НАТО не готові вв'язуватися в авантюру Трампа та Нетаньягу після року «витирання об них ніг».Головна проблема на сьогодні - це відсутність того, що стратеги називають off-ramp (шляхом деескалації): немає переговорного партнера, немає коаліційної єдності, немає сценарію «перемоги», який не породжував би нових катастроф. Ситуація структурно нестабільна, і логіка подій штовхає до подальшої ескалації незалежно від бажання сторін.До цього варто додати ерозію союзницької бази, яка робить будь-яку тривалу кампанію ще вразливішою політично. Разом це нагадує динаміку, яку Барбара Тачман колись описала як «марш дурнів» - коли кожен крок логічно випливає з попереднього, але весь ланцюг веде до катастрофи.Схоже, Трампу доведеться або змінювати своє ставлення до союзників та України, або продовжувати йти «дорогою дурнів», коли уряд діє всупереч власним інтересам, а курс зберігається попри наростаючі докази провалу.

Щодо заяви з погрозами Україні голови комітету іранського парламенту Ебрагіма Азізі, яка трохи наробила галасу в наших медіа, подивився на медіа розголос в самому ІраніА його практично не має. Є повідомлення новинних агенств і все)За вихідні 14–15 березня 2026 в іранських державних та напівофіційних медіа (IRNA, Fars, Tasnim, Mehr, ISNA тощо) Україна згадувалася дуже мало і майже виключно в контексті заяви Ібрагіма Азізі. Основний фокус іранських ЗМІ це наслідки війни з США/Ізраїлем, похорони загиблих командирів, відповідь на удари, економічні проблеми від санкцій та нафтової блокади.Пост Азізі в X від 14 березня про те, що «вся територія України стала законною ціллю для Ірану» через допомогу Ізраїлю дронами/технологіями протидії Shahed, був процитований кількома агенціями (Fars News, Tasnim, Mehr) у суботу ввечері та неділю вранці з типовим формулюванням «Україна, надаючи підтримку сіоністському режиму в агресії проти Ірану, сама стала учасницею війни» (з посиланням на статтю 51 Статуту ООН). Без нових деталей. Розвитку теми немає. Ніхто з вищого керівництва (Пезешкіан, Араґчі, КВІР) не коментував Україну в суботу–неділю. Немає анонсів ударів, ультиматумів чи реакцій на відповідь Києва. Тема швидко згасла в іранському інфополі. Також, жодних матеріалів про Зеленського–ПехлевіВ іранських медіа за вихідні домінуючими темами були похорони Шамхані (безголовий труп Шамхані став мемом в опозиційних колах, але не в державних ЗМІ), удари по Ірану, обіцянки «найжорстокішої відповіді», економіка (нафта, інфляція), внутрішня стабільність.

Заява Трампа про те, що США не потрібні українські дрони, парадоксальним чином лише посилює українську позицію на Близькому Сході. Якщо брати до уваги відоме ставлення регіональних еліт до цього «діда», його зверхність стає для нас стратегічним трампліном. Я добре пам'ятаю, як радикально змінилося ставлення арабських експертів до України після розмови про «козиря в Білому домі» у 2025 році.В арабській політичній культурі суб'єктність і здатність тримати удар цінуються значно вище за формальні угоди. Поведінка українського керівництва тоді справила справжній фурор. До 2025 року багато арабських еліт сприймали Україну лише як «клієнта» США, який повністю залежав від волі Вашингтона. Але ситуація переломилася, коли Україна спочатку чітко продемонструвала свою позицію - і тут порівняння з декількома арабськими лідерами, які сиділи в тому самому кріслі у Білому домі, виявилося далеко не на їхню користь. На Сході побачили лідера, який не знітився перед тиском і не перетворився на слухняного прохача, що чекає на вказівки.Закріпивши за собою статус гравця, здатного грати у самостійну гру, Україна перейшла до конкретики - пропозиції унікальних оборонних рішень. Дрони-перехоплювачі стали тим самим реальним аргументом, який підкріпив політичну позицію технологічною перевагою. Виявилося, що ми володіємо експертизою, якої наразі не мають навіть США з їхніми мільярдними бюджетами. Ми змінили роль: із «споживача західної допомоги» перетворилися на «постачальника критичних технологій».Свіжа заява Трампа на шоу Брайана Кілміда, де він відмахнувся від української допомоги в захисті баз у Йорданії (мовляв, «ми знаємо про дрони більше за всіх»), сприймається в регіоні не як прояв сили, а як звичайна пиха. Експерти в Катарі, ОАЕ та Саудівській Аравії чудово знають реальність - достатньо почитати регулярні огляди арабської преси, які вже понад рік готує Serge Danylov - мабуть, єдиний в Україні аналітик, який систематично моніторить регіональні медіа в оригіналі.Проблема не в тому, чи мають американці власні дрони. Проблема в тому, що для арабського світу саме українські дрони-перехоплювачі сьогодні є єдиним робочим, відносно дешевим і, головне, «перевіреним кров'ю» рішенням.Ставлення арабських експертів до Трампа як до людини непередбачуваної та часто неповажної до регіональних нюансів створює для України ідеальний емоційний місток. На тлі американського ізоляціонізму українська готовність ділитися технологіями «тут і зараз» виглядає як стратегічне партнерство нового типу. Це не просто торгівля - це вихід на рівень прямої безпекової взаємодії, який суттєво посилює українську та європейську суб'єктність у регіоні.

коротке поверхневе зведення з арабських медіа за 12 березня, як згадували Україну. Сьогодні, 12 березня 2026 року, арабські медіа (Al Jazeera, Al Arabiya, Arab News, Asharq Al-Awsat тощо) писали про Україну значно менше, ніж про саму війну США/Ізраїлю з Іраном, удари по Тегерану, Ормузьку протоку та економічні наслідки (ціни на нафту, блокада протоки тощо). Україна згадується майже виключно через призму допомоги країнам Затоки проти іранських дронів, і це продовження теми від 9–11 березня, але вже з новими деталями та акцентами.Ключові матеріали та теми, які з'явилися саме сьогодні (або оновилися 12 березня) в арабських джерелахAl Jazeera (англійська/арабська версія) Оновлений матеріал "What defence support could Ukraine offer Middle East states amid Iran war?" (з акцентом на сьогоднішні події).Підкреслюється, що Україна пропонує дешеві перехоплювачі та експертів для країн Затоки (Катару, КСА і ОАЕ), бо шахед, це та сама зброя, яку Росія використовує проти України вже роки.В матеріалі достатньо прагматичний тон, з ноткою подиву "Україна, яка сама під ударами, тепер допомагає багатшим країнам". Також згадується, що це може стати частиною ширшої "defence swap" (обмін військовим досвідом).В саудівській Asharq Al-Awsat вийшла коротка новина: "Russian Strikes Kill 12 Across Ukraine" (оновлено сьогодні).Фокус на російських ударах по Україні (12 загиблих за добу), але в контексті прослідковується паралель з іранськими атаками на регіон.Згадується, що Україна тепер "експортує" свій досвід протидії шахедам до арабських країн, що робить її "неочікуваним партнером" для Затоки.У Al Arabiya оновлення в live-оглядах про війну з Іраном, зокрема згадки про те, що Saudi Aramco веде переговори з Україною про купівлю interceptor-дронів (за даними WSJ, які сьогодні активно цитують). Це подається як "прагматичний крок" для захисту нафтових об'єктів від шахедів. Про те, що перемовини з Україною ведуть не тільки держави, але і окремі нафтові компанії, я знав, але не вважав за потрібне виносити це в паблік. Зараз саудівська сторона сама підсвітила це питання.Інші арабські джерела (Sky News Arabia, Al-Ain тощо) переважно репостили Reuters, WSJ, FT. Саудівська Аравія готується до "huge deal" з Україною на анти-дронові системи. Зеленський підтвердив відправку команд до Qatar, UAE, Saudi Arabia та навіть до баз США в Jordan.Тон публікацій в цілому позитивний або нейтральний, Україна подається як партнер, який пройшов випробування війною, проти спільної загрози (Іран + Росія). Не знаю, чи українській дипломатії і спікерам вдасться закріпити зв'язку рф+ірі, але побачимоЗагальні тенденції в арабському медіа-просторі сьогодні такі, що Україна не в топі новин, бо пріоритет на Ірані, Ормузі, нафті ($100+ за барель), евакуації з регіону (включно з евакуацією 16 українців до Варшави 11–12 березня).Коли згадують Україну, то акцентують увагу на іронії долі та вигоді країн Затоки. Росія/Іран ділять шахеди, а Україна вчить арабські країни їх збивати дешево.За останню добу в медіа регіону немає критики чи негативу щодо України, навпаки, присутня подяка і визнання від деяких публічних голосів у Затоці.Отже, арабські медіа сьогодні бачать Україну як практичного союзника в протидії Ірану, а не як жертву російської агресії. Тема "українська допомога Затоці" продовжує набирати обертів, особливо після заяв Зеленського та звітів WSJ/FT. Коли Україну подають (або ми самі себе так позиціонуємо) як жертву, ми від цього нічого не виграємо

Shanaka Anslem Perera:Україна щойно розгорнула війська для боротьби з дронів у Катарі, ОАЕ та Саудівській Аравії. Країна, яку Росія бомбардувала іранськими дронами Shahed протягом трьох років, тепер захищає країни Перської затоки від тих самих іранських дронів Shahed.Читайте це речення, доки не стане видною вся геометрія цієї війни.10 березня Зеленський оголосив, що цього тижня українські військові групи, оснащені недорогими безпілотниками-перехоплювачами та системами радіоелектронної боротьби, прибули до всіх трьох країн Перської затоки, а окрема група була направлена ​​до Йорданії для захисту американських баз. Розгортання відбувається після прямих запитів Вашингтона та закликів лідерів країн Перської затоки, включаючи спадкоємного принца Саудівської Аравії М.Б.С.Вартість перехоплювачів становить від 1000 до 2000 доларів кожен. Ракета Patriot коштує від 3 до 4 мільйонів доларів. Перехоплювач Tamir «Залізний купол» коштує від 50 000 до 100 000 доларів. Безпілотник «Шахед» коштує від 20 000 до 50 000 доларів. Українські бойові випробувані таранні безпілотники, деякі з яких надруковані на 3D-принтері та виробляються зі швидкістю до 950 на день, досягають понад 60-70% показника знищення роїв «Шахедів» за тисячну частину вартості «Патріота». Вони одноразові. Вони масштабовані. І вони були випробувані проти тієї самої системи зброї, для протидії якій вони зараз розгортаються, тому що Іран розробив «Шахед», а Росія запускає їх по Україні з 2022 року.Жодна інша країна на Землі не має більше оперативного досвіду знищення шахедів, ніж Україна. Жодна інша країна не може запропонувати такий досвід за таку ціну. І жодна інша країна не потребує чогось від Сполучених Штатів так відчайдушно, як Україні потрібні батареї Patriot для власного виживання.Це та сама «послуга за послугу», якої ніхто не очікував. Зеленський не жертвує знаннями та досвідом. Він обмінює їх. Українські засоби знищення безпілотників на американські ракети ППО. Можливості перехоплення Shahed на поставки Patriot. Країна, яка не може захистити власну енергосистему без західних систем, зараз захищає нафтову інфраструктуру Перської затоки за допомогою місцевих технологій, дешевших за будь-що в американському арсеналі. Важелі впливу надзвичайні: Україна пропонує єдину можливість, яка терміново потрібна Перській затоці, за ціною, з якою Пентагон не може зрівнятися, в обмін на єдину можливість, яка терміново потрібна Україні і яку може надати лише Вашингтон.Поки США забирають батареї THAAD та Patriot з Південної Кореї та відправляють їх до Перської затоки з величезними логістичними витратами, Україна прибуває з безпілотниками вартістю 1000 доларів у вантажних контейнерах. Поки Галібаф глузує з американського ескорту, називаючи його PlayStation, українські команди встановлюють радіоелектронні глушилки на аеродромах Перської затоки. Поки Білий дім звинувачує співробітника у видаленому дописі про ескорт, якого ніколи не було, Україна надає можливості, існування яких, як хибно стверджувалося в дописі, існувало.Війна в Ірані щойно злилася з війною в Росії завдяки одній спільній системі зброї: безпілотнику «Шахед». Розроблений в Ірані. Виготовлений для Росії. Запущений проти України протягом трьох років. Тепер запущений проти Перської затоки. І перехоплений в обох театрах військових дій тими ж українськими операторами, використовуючи ту саму технологію вартістю 1000 доларів.Іран створив безпілотник. Росія його масштабувала. Україна навчилася його знищувати. А тепер Україна продає ці знання країнам, на які нападає Іран, фінансуючись країною, з якою воює Росія.Коло замкнулося. Війни — це одне ціле.

Поки іранський політичний клас обирає Моджтабу Хаменеї своїм верховним лідером, з іншої частини Ірану - з південного заходу, з провінції Хузестан - надходить цікава інформація про формування антиклерикальної коаліції низкою арабських племен.Зокрема, в заяві групи арабських племен Хузестану під гаслом «За Іран, за солідарність і за свободу» йдеться про великі арабські племена провінції Хузестан, такі як Бені-Темім, Бені-Кааб, Аль-Хафаджі, які об’єднуються для боротьби проти Ісламської республіки. Це дуже впливові родоплемінні структури в нафтоносному регіоні.Документ заперечує думку, що арабська меншина Ірану прагне лише сепаратизму. Навпаки, вони заявляють про підтримку національної єдності, підкреслюють свою нерозривність з іранською землею, стверджують, що «Іран - це спільний дім для всіх», та рішуче відкидають будь-які заклики до сепаратизму.Головною метою проголошено повний перехід від ісламської республіки до світського демократичного уряду, заснованого на волі народу та Загальній декларації прав людини.Підтримка принца Рези Пехлеві є чи не найважливішим політичним моментом цієї декларації. Племена офіційно заявляють про підтримку сина шаха як центральної фігури національної солідарності, здатної об'єднати країну під час перехідного періоду. Вони вимагають захисту арабської мови та традицій, вважаючи їх частиною спільного іранського культурного багатства.Схоже, ця декларація є ідеальним інструментом для Рези Пехлеві, щоб показати Заходу та іранському загалу, що він не «перський шовініст», а лідер, здатний об'єднати етнічні меншини. Останнім часом він активно просуває ідею «єдність у розмаїтті». Для арабських племен, які втомилися від злиднів та репресій КВІР, світська демократія з обіцянкою справедливого розподілу нафтових прибутків звучить набагато привабливіше, ніж нескінченна «священна оборона».Втім, наскільки я знаю, ця декларація зіштовхнулася із критикою з боку частини діаспори вихідців з цього регіону. На думку їхніх представників, той факт, що арабські племена заперечують сепаратизм і присягають на вірність сину колишнього монарха, може бути сприйнятий як спроба «перехопити» протестний рух і знову нав'язати тегеранську вертикаль, просто в іншій обгортці.Навіть якщо, припустимо, ця група племен не представляє всіх арабів Хузестану, сам факт появи такої декларації свідчить про те, що монархічна опозиція почала гру на території КВІР. Хузестан - це 80% нафти Ірану. Будь-які заворушення там - це зашморг на шиї режиму.Звісно, не можна виключати, що це може бути операція самого КВІР, щоб виявити найбільш нелояльних лідерів племен або дискредитувати опозицію як таку, що «співпрацює з іноземними агентами». Хоча це малоймовірно.Ми маємо справу з дуже цікавим феноменом: декларація в наявності, але наскільки автори мають підтримку тисяч озброєних арабів на місцях, ми дізнаємося лише тоді, коли режим спробує її придушити або, навпаки, коли почнеться повстання.