На фоні триваючої війни, Ізраїль має серйозні проблеми з комплектацією батальйонів.Чисельність батів Армії оборони Ізраїлю (ца-алю) коливається від 50% до максимум 70%. Стабільний показник, за менше ніж півтора року сухопутної операції в Секторі Газа - половина особового складу. На його зменшення також впливають бойові та небойові втрати, втома і виснаження. Все це дуже добре відомо і українським бійцям. Виклик на службу резервістів у Ізраїлі обов'язковий, але для багатьох він вже 4-й за 1,5 роки, тож все частіше можна почути дуже обґрунтовані підстави не з'являтися. Досвідчені командири батальйонів, зі свого боку, мають вагомі підстави не піднімати зайвий галас щодо тих, хто не з'явився на виклик: "Вони віддали все і билися 300 днів. Ми не можемо звинувачувати їх". Проблема в тому, що цілі війни жодним чином не досягнуті: армія Ізраїлю не контролює весь Сектор Газа, певна кількість заручників досі в полоні Хамасу, який досі далеко не переможений. Більше того, ці терористи вже відновили свою довоєнну кількість, хай і набором "тих, хто вижив" значно гіршої якості. Але це все одно десятки тисяч бійців. З війною, яка триває довше і довше, мотивація особового складу падатиме все нижче. Оскільки фокус з інтенсивних бойових дій переміщається на здебільшого охорону "коридорів" всередині Гази, утриманні постів в Лівані або ж антитерору на Західному березі, багато загартованих в бою резервістів відмовляються це робити. Таким чином, певні загони залишаються узагалі без командирів, а значить - і без дозволів на ротації для тих, хто все ж на виклик з'являється, жертвуючи навчанням, роботою, стосунками в родинах. Армія оборони Ізраїлю змушена викручуватися, застосовуючи пошук через соцмережі (здебільшого WhatsApp), фінансову винагороду і систему "тиждень в строю, тиждень вдома" до бойових підрозділів, хоча раніше вона вважалася виключно тиловою. Втім, дехто виступає проти таких фінансових заохочень. Ніби це перетворює "народну армію" Ізраїлю, засновану на сіонізмі, гордості та добровільності, на простих контрактників,які можуть мати гірший рівень підготовки та моральних якостей. Але командири, яких опитало видання Haaretz, готові з цим миритися, щоб хоч якось набрати людей. Втім, з бажанням Беньяміна Нетаньягу вести війну "до повної перемоги", невідомо, скільки ще протримається і ця система, поки ще більше військових відмовляться служити. Проблема могла би бути, принаймні частково, вирішена службою ультрарелігійних громадян з єшив (єшиботників), але більшість з них успішно уникають призову, спираючись на свої партії в уряді Нетаньягу, які погрожують вийти з його складу, якщо єшиботників змусять служити на рівні з усіма в країні