📝Ще більше тексту, ще більше держави: новий Трудовий кодекс

Урядовий проєкт Трудового кодексу №16010 пропонує змінити порядок оформлення працівників: обов'язковий письмовий договір для всіх, можливість підписати його електронно, право роботодавця перевіряти минуле кандидата, детальніший зміст договору, автоматичне анулювання договору, якщо працівник без поважної причини не вийшов на роботу.

На перший погляд це виглядає як технічні деталі. Насправді це черговий приклад того, как держава розширює контроль над тим, що мало б залишатись угодою двох дорослих людей: роботодавця і працівника. Що саме має бути в договорі, як його підписувати, коли він анулюється, кого можна перевіряти і як, все це тепер прописує не сторона угоди, а закон.

📢 Профспілки критикують ці зміни зі свого боку: мовляв, працівник має менше важелів впливу на умови контракту, ніж роботодавець, тому будь-яка деталізація на практиці працює проти найманої людини. Але їхня відповідь на цю проблему та сама: ще детальніше прописати законом, що можна вимагати від працівника, а що ні. Просто інший список заборон і вимог, і знову держава як той, хто вирішує за обидві сторони угоди.

⁉️Обидва підходи пропускають головне питання: чому взагалі одна сторона цієї угоди сильніша за іншу, і до чого тут держава як третій зайвий учасник кожного працевлаштування?

💼 Сила роботодавця в переговорах з конкретним працівником залежить не від тексту трудового кодексу, а від того, скільки в економіці інших роботодавців реально готові конкурувати за цього ж працівника. Там, де підприємців мало через ліцензії, дозволи, високі податки і бюрократичні бар'єри для відкриття бізнесу, роботодавець диктує умови просто тому, що альтернатив у людини немає. Держава ж, замість того щоб прибрати ці бар'єри і дати з'явитись новим роботодавцям, вирішує проблему по-своєму: пише ще детальніший закон про те, як саме має виглядати договір між двома людьми, які й без цього закону цілком здатні домовитись самі.

Письмовий договір, перевірка минулого, умови анулювання, все це нейтральні інструменти, які цілком можуть існувати і без державного диктату форми, просто як частина звичайної ділової практики. Але держава не може встояти, щоб не втрутитись і сюди, регламентуючи навіть те, як саме двоє людей мають оформити свою добровільну угоду.

На перший погляд може здатися, що частина нововведень вигідна роботодавцям, а частина, навпаки, найманим працівникам, і держава просто намагається забезпечити баланс інтересів між ними. Але насправді це лише димова завіса, яка має приховати справжню мету всіх цих змін: посилення податкового контролю над ринком праці, від якого зрештою постраждає добробут усіх, і підприємців, і найманих працівників. І в цьому немає нічого дивного чи несподіваного. Забезпечуючи будь-який "баланс" між будь-якими групами підконтрольного їй населення, держава завжди переслідує виключно власні інтереси, які полягають лише в одному: у зростанні добробуту політиків і чиновників за рахунок усіх тих, хто політиками і чиновниками не є, тобто за рахунок решти населення країни.

⚠️ І тут найнебезпечніша не сама ця конкретна зміна. Небезпечна тенденція: щороку держава знаходить ще одну сферу життя, яка нібито потребувала її втручання, хоча ще вчора чудово обходилась без нього. Сьогодні це форма трудового договору. Завтра, за тією ж логікою, це може бути порядок домовленостей про оренду житла, умови приватних позик між людьми, чи будь-яка інша угода, яку двоє дорослих цілком здатні укласти самостійно. Кожне окреме регулювання можна пояснити доброю метою, кожен окремий крок маленький, і саме тому такі кроки так легко накопичуються, поки одного дня не виявляється, що вільного простору для приватної угоди між людьми майже не залишилось.

🛡️

Справжній захист працівника це не чергове правило в трудовому кодексі, а більше роботодавців, які реально конкурують за нього. А це можливо лише там, де держава нарешті прибере руки з ринку праці, а не додасть туди ще один шар контролю під виглядом турботи про баланс інтересів.