Колись навесні 2022 ми сиділи з Науменко на піднебесному дворику сквоту «Вайт Ребіт» у Львові і я дуже довго палив на його, як згодом зʼясувалося, легендарні чоботи. Червона шкіра, висока халява — класика американських десантників часів Другої Світової, яку згодом поцупили хлопи з IDF. До повномасштабного я шукав такі дуже довго. Кажу: ти ще не знаєш, але насправді ці чоботи мої. Він тоді посміхнувся і оцій свої кошачій манері і відповів щось в дусі — ha-ha, fat chance. В лютому цього року близькі друзі Сергія відправились рятувати його спадок з кімнати у центрі Ха, яка як зʼясувалося, стояла декілька років зачиненою. Останній поверх, дах зруйнований часом, богемна платонівська печера почала перетворюватися на піратський підводний грот. Картини, рукописи, книги, особисті речі. Я не зміг долучитися, бо сидів в своєму власному підземеллі на службі, але Алоха запропонував кожному щось взяти на памʼять. Кажу: fat chance, але якщо раптом там є його червоні боти, то ми колись мали розмову стосовно них. І звісно, вони там були. Жарт в дусі Сергія. Щось про зняти чоботи з ніг загиблого побратима. Прямо бачу цю кошачу пику, яка сміється зі свого занебесного дворику.29 серпня, в день пам’яті загиблих захисників України, відкрилася перша виставка картин Сергія С. Т. Н. Науменко на «Читай Форумі» в Запоріжжі. Цим займався крайні 2 місяці. Реалізація стала можливою завдяки Дарʼї Криж, яка взялася бути кураторкою, і якій я нескінченно за це вдячний. Частину організації взяла на себе Тетяна Хоронжук, частину його родичі та близькі. Частину зовсім незнайомі люди. Ніби передавати тіло на незримому щиті. 27 серпня монтував виставку в культурному центрі, оповитому антидроновими сітками, під періодичні прильоти кабів. Поїхав, звісно, в цих самих чоботах. Тепер беру їх всюди, де намагаюсь щось робити в пам’ять про С. Т. Н. Братику, коли я казав про них тоді у Львові, то я зовсім не це мав на увазі, але тепер доведеться вростати в твоє взуття. І звісно ж твій спадок такий, що воно завжди буде мені завелике.