Те про що я постійно талдичу. Повинна бути постійна переоцінка і контроль стану! Наклали турнікет, відтащили пораненого в укриття — перевірили доцільність накладання і можливість переміщення або конверсії. Вчіть, блядь, такмед! Бо матимемо країну безногих. ((Аліна МихайловаГоворили балакали - сіли та заплакали.Бо ми знову повертаємося до часів ампутацій «по яйця», або десь катастрофічно в чергове провалено навчання тактичній медицині.Цей допис уже не крик. Це відвертий плач і одне питання - що відбувається зі знаннями бійців у питаннях використання турнікетів, їх конверсії та переміщення?За останні 15 днів на нашому стабілізаційному пункті виконано 5 ампутації на рівні верхньої третини стегна. Пʼять високих ампутацій у верхній третині стегон через турнікетний синдром та як наслідок незворотньої критичної ішемії кінцівки. Після фасціотомій та оцінки життєздатності м’язів через електростимуляцію ми констатуємо - кінцівку врятувати неможливо.І тепер найважливіше.У всіх чотирьох випадках поранення були в ділянці гомілки або стопи.Не стегно. Не травматичний відрив кінцівки. Гомілка і стопа.Люди, які потенційно могли зберегти кінцівку або отримати значно нижчий рівень ампутації, зрештою втратили майже всю ногу.А високі ампутації стегна - це не просто «мінус кінцівка». Це одні з найгірших варіантів для подальшого протезування. Формується коротка кукса, яка не забезпечує достатнього важеля для ефективного керування протезом, ускладнює його фіксацію, погіршує функціональні результати реабілітації та значно знижує якість життя людини на десятки років уперед.І це лише верхівка проблеми.Ми продовжуємо бачити випадки, коли турнікет накладають на капілярні або венозні кровотечі, де достатньо було бандажа та адекватної компресії. Ми продовжуємо бачити турнікети, які залишаються без переоцінки тоді, коли ситуація вже дозволяє провести конверсію або переміщення. Ми продовжуємо бачити втрату кінцівок там, де їх можна було зберегти.Так, турнікет рятує життя. Але турнікет - це не просто ремінь, який треба затягнути. Це інструмент, який вимагає знань, розуміння показань і подальшого контролю.Інакше ми ризикуємо отримати не лише країну ветеранів, а країну людей з інвалідністю, частина якої стала наслідком не тяжкості поранення, а прогалин у підготовці.Кожна така ампутація - це не статистика. Це чиєсь майбутнє. І якщо ми не почнемо серйозно ставитися до навчання тактичній медицині, таких історій буде тільки більше.