Так, колись, коли по землі ходили динозаври, а дерева росли попід небо, я питала в вас про правила внутрішньом'язових уколів. І благополучно про то забула. А от сьогодні мені нагадали. Тож сідайте, записуйте. Внутрішньом’язові ін’єкції роблять в три місця на тілі. Перший — у верхній зовнішній квадрант сідниці — і це не “традиція”, а правило безпеки.1- Щоб не пошкодити сідничний нерв. У нижній і внутрішній частині сідниці проходить величенький такий нерв — сідничний. Якщо вколоти туди:може виникнути різкий біль “прострелити” у ногу,можливе оніміння, слабкістьу гіршому випадку — тривале ушкодження нерва.2- Менший ризик потрапити в судини. У внутрішніх ділянках більше великих судин. Ін’єкція в них може викликати ускладненняабо неправильне всмоктування препарату.3- Там достатньо м’язової маси. У цій зоні добре розвинений сідничний м’яз, що дозволяєввести препарат глибоко в м’яз, забезпечити нормальне всмоктування ізменшити біль.4- Менший ризик попасти не туди. Якщо умовно поділити сідницю на 4 частини, товерхній зовнішній найбезпечніший. Інші три потенційно небезпечні. Уколи в сідниці роблять коли потрібно ввести велику кількість препарату або маслянисту речовину. Голку вводять повністю. Друге місце — на 2-3 пальці нижче від плечового суглоба. Для уколів в плече підходять шприци в 2 і 1 мл, не більше. Це місце використовують коли роблять вакцинацію, вводять невеликі об'єми препаратів (як то інсулін) і при швидкому введенні препаратів. Третє місце — стегновий м'яз. Колять в зовнішню частину стегна, середню третину. Це місце використовують для самостійних ін'єкцій, інколи для уколів дітям і коли не можна колоти в сідницю. І головне — завжди дотримуватись правил асептики і антисептики! Тобто, інструменти повинні бути стерильними, місце уколу дезинфікуватись перед і після уколу. Також місце уколу після витягування голки бажано розтерти, щоб препарат розійшовся з місця введення. Та й таке.