Повідомлення telegram каналу - @maysternya55

День памʼяті Майстра
Сьогодні знову той день, як і чотири роки тому – 16 листопада 2020 року. Той день, який так важко згадувати, але який неможливо забути. День, який був як страшний сон, але від якого так і не вийшло прокинутися, адже це було реальністю. День, який зупинив, поламав, знищив і випалив все навколо, залишивши холод і порожнечу від того, де ще кілька днів тому вирувало життя. День, який хотілося б ніколи не мати, але який тепер з нами назавжди. Сьогодні четверта річниця від того дня, коли зупинилося серце нашого Майстра, засновника і художнього керівника Майстерні 55 Леоніда Садовського. Зупинилося внаслідок вбивства, внаслідок жорстокості і насилля. Серце людини зупинилося нелюдяністю. Ось такий конфлікт, ось таке життя. 10 ударів по голові. 10 ударів, які відділяли нас від нової реальності, а життя від смерті. В той день ми прокинулись у новій реальності, яка раптово стала «без». Без Майстра, без батька, без чоловіка, без дідуся, без митця. Не перелічити всього того, що в нас забрали, як і не описати значення слова «все» відносно людини, яка була для тебе всім.
Нова реальність виявилася темною і холодною, але навіть в ній знаходились проблески світла і трохи тепла, яке зігрівало тих, хто втратив, але не переставав вірити. Із кожним днем під дахом ставало все холодніше, але навіть тоді у нас була свіча, яка обʼєднувала, яка підтримувала, яка зобовʼязувала і яка освічувала дорогу вперед. Ніхто не знав, якою вона буде, бо для кожного вона була своя, але точно знав, що її треба пройти. Попереду був довгий шлях і цей шлях ще досі триває – шлях випробувань і перешкод, шлях з минулого у майбутнє, шлях до нових пригод, нових пошуків і проб, шлях від нуля до нового початку. Чотири роки тому ми навіть не усвідомлювати, що насправді сталося – ми були шоковані і розгублені, ми хотіли рухатись вперед, не розуміючи того, де опинилися і куди маємо рухатись. Рухатись, поки вистачало тепла від сонця, якого вже немає, але світло якого ще видно з Землі. Рухатись, поки не завершились ті пʼять хвилин, що залишались до нуля, яких насправді вже не було. Відлік завершено, кінець вже настав. Що ж залишилося після нуля? Після нуля залишилася свіча. Свіча, з якої все починалось і якою все завершувалось. Після нуля залишились спомини, які не стерло вітрами, залишилися люди, які встояли і не згасли, залишилась ідея – те, що не згасне ніколи, а отже навіть після нуля лишилось життя. Навіть після нуля лишилась Майстерня 55 і свіча, з якою знову все починається.
Що таке Майстерня 55? Свіча у підсвічнику? 55 аудиторія? Портрети на стіні? Майстерність до опівночі? Творчі акції? Проби? Метод? Принципи і правила? Сім’я, яку ми створили? Леонід Садовський, який створив нас? Майстерня 55 завжди була чимось більшим, більшим за всі свої символи і атрибути, більше за всіх нас. Більше, ніж стіни і більше, ніж крісло. Майстерня 55 завжди була ідеєю, яка поширюється в людях і людьми, які втілюють цю ідею. Сьогодні свіча – це вже не просто вогонь творчості і не лише памʼять, це обіцянка. Це вибір. Продовжувати свій шлях і не зупинятись. Це віра – в спільну ідею і мету, віра у майбутнє, віра у новий початок, в те, що вогонь свічі стане полумʼям, яке буде горіти і запалювати серця. Сьогодні ми згадуємо людину, яка посадила зерно і вірила в те, що одного дня воно стане деревом. Людину, яка посадила зерно і виростила сад. Людину, яка знала, чому свіча не гасне і зробила все, щоб вона ніколи не згасла. Бо ідеї живуть вічно, як і люди, які ними жили.
Роман Садовський