Є у нашої держави (та суспільства) проблема з таргетуванням своєї сили та ненависті. Зараз поясню, як це бачу. Хто хоче – хай робить висновки. А хто ні, тому проктолог пояснить.Є вороги, тобто ваша ціль, яку треба уїбать. Є союзники ворогів. Їх допомога критично важлива для ворога, тому по-правильному треба казати «пардон муа» і теж їбашить.Ще є умовні союзники – раджу їх вважати ситуативними. Тобто на певний час. Є нейтральні гравці: могли вам напаскудити, але й не вороги. І при визначенні цих категорій вимикайте емоції.Що у нас люди полюбляють? Не вимикати емоції, а гнати їх попереду. Змішати відносно нейтральних гравців і ворогів. Бо країна X колись продала ворогу жуйку, а нашого посла нахуй послала.Якщо можна зробити нейтральну країну хоча б ситуативним союзником – треба так робити. Ворог це вміє. Нам цьому вмінню пора б навчитись. А хто не хоче, хай хоч іншим не заважає.Ну, або продовжимо рух течії «Гогли», яка зовнішню політику визначає емоціями. Проїбем потенційну вигоду. Не помітимо потенційні ризики. Подаруємо їх ворогу і будемо пишатись вишиванками.Думаєте, гогли когось не люблять? Вони нікого не люблять. В тому числі, своїх. Тому їх рано чи пізно будуть пиздити українці. До речі, хто не сильно там загруз – ще не пізно перейти на наш бік.@maxgadyukin