День Незалежності — це не просто дата в календарі чи щось абстрактне, незрозуміле, чуже.

День Незалежності для нас — це цілком відчутний символ, якщо хочете, нашої свободи, нашого права жити, говорити, думати й обирати свій шлях. Нашого права бути собою. Нашого права жити на своїй землі.

І в 1991 році багатьом здавалося, що ми отримали це безкоштовно. Насправді ми отримали це в кредит.

У цей день я особливо згадую тих, хто віддав найцінніше: своє життя, своє здоров’я, хто пожертвував своїм майбутнім і теперішнім заради того, щоб ми зараз могли читати це повідомлення тією мовою, якою хочемо, у групі про підземні пригоди Романа Маузера і Гнома. Щоб ми взагалі могли вести таку групу й досліджувати наші катакомби.

У цей день ми повинні пам’ятати, якою ціною незалежність давалася нашим предкам і якою ціною вона дається нашим найсильнішим людям зараз. Якою ціною сотень спалених населених пунктів і сотень тисяч загиблих вона коштує сьогодні.

І що наш ворог воює не за території. Він воює за сам факт нашого існування як суб’єкта на карті світу.

Не буде України — не буде й цієї війни. Буде інша.

Сьогодні наша незалежність — це кістка в горлі недорозваленої Російської імперії.

І зараз ми насправді значно сильніші, ніж були раніше. І сьогодні в нас є те, чого не було у наших предків. У нас є технології та ресурси, які дозволяють нам забивати цвях за цвяхом у кришку труни Російської імперії.

Тож, панове й пані, українці, пам’ятайте. Згадуйте тих, хто віддав своє життя, своє здоров’я і свої найкращі роки заради того, щоб ми з вами могли відзначати День Незалежності в Україні, а не згадувати про нього десь за кордоном — і то лише в тому разі, якби ми взагалі залишилися живими.