Мацуга, шо читати?

Гляньте, що я знайшла і навіть відтестувала – електронний книжковий щоденник в notion 😍 Це зручний шаблон для зберігання детальної інформації про вашу домашню бібліотеку: скільки ви маєте книг, яких жанрів, від яких видавництва, яка кількість з них прочитана, які з них ви віддали почитати друзям – все це можна відслідкувати. Крім цього, ви можете вносити ваші оцінки, рецензії, емоції та думки щодо сюжету і персонажів, що робить цей шаблон незамінним – бо це одночасно і книжковий щоденник, і розумна книжкова полиця.Що важливо знати:🖇 Платите один раз – користуєтеся безкінечну кількість часу, вносите безкінечну кількість книг;🖇 Шаблон адаптивний – видаляйте те, що не подобається, додавайте те, чого не вистачає. Навіть можете замовити собі індивідуальну розробку блоків – наприклад, блок контент-плану для вашого книжкового блогу;🖇 Вносьте інформацію з будь-якого пристрою: є і застосунок, і веб-версія;🖇 Збирайте статистику і підсумки, ставте книжкові цілі;🖇 Технічна підтримка: разом із шаблоном отримуєте доступ до покрокових відеоінструкцій з використання, а також чат, в якому можна задати питання.За промокодом «MATSUGA» отримаєте знижку -29% 🔥💸 Вартість становить 490 грн, замість 690 грн – знижка діє до кінця липня.Купити можна 👉🏻 тутЯкщо у вас залишились питання, пишіть @ekotelevec – вона розкаже більше 🫶 #неприхованареклама

Слухаю книгу «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна». Мені подобається історичний нонфік за неочікувані факти. Наприклад, що Герберт Веллс (автор відомих фантастичних романів «Машина часу» і «Війна світів») у 1934 році брав інтервʼю у Сталіна. І якщо до цієї зустрічі Веллс критично відгукувався про Росію і її комуністичні погляди, то після неї не тільки надав ось такий відгук: «Я зізнаюся, що підходив до Сталіна з деякою підозрою і упередженням… Всі невиразні чутки, всі підозри щодо таємних емоційних надмірностей для мене перестали існувати назавжди після того, як я поговорив з ним кілька хвилин. Я ніколи не зустрічав людини більш щирої, порядної і чесної, у ньому немає нічого темного і зловісного, і саме цими його якостями слід пояснювати його величезну владу в Росії… Сталін – зовсім позбавлений хитрості та підступності грузин»,а ще і заперечив існування голодомору в Україні, назвавши його «антирадянською пропагандою». Тож якщо зустрінете десь, як Веллса називають «корисним ідіотом Сталіна» — не дивуйтеся 🤷🏻‍♀️

«Грозовий фронт»Джим Бутчер★★☆☆☆Ця книга мала би сподобатись мені на 200%: чарівник-невдаха в світі, де ніхто не вірить у магію, працює приватним детективом. Допомагає йому говіркий безсоромний череп. Розслідування подвійного вбивства, скоєного чорною магією, жарти чи не на кожній сторінці, нотка романтики.Але реалізація принесла тільки розчарування. У головного героя вайб дурника із непропрацьованими дитячими травмами, які він намагається приховати пласкими жартами. Ви точно знаєте такий типаж: ті, що невпинно жаліються на своє життя, при цьому впевнені у своїй крутості, спираючись у почутті гумору на збірку «Анекдоти Дяді Жори». Тож протягом усього роману Гаррі Дрезден тільки і робив, що дратував мене.Сюжет відверто слабкий: не було жодної сцени, в якій я би впевнено сказала: «вірю, так і було!» (а я, на секундочку, періодично читаю про секс драконів, котрому віри набагато більше). Рояль в кущах – кредо автора. Події стаються просто тому, що Бутчеру потрібно було, щоб вони сталися. Наприклад, головного героя підозрюють у тому самому вбивстві. Не тому, що були якісь докази. Не тому, що його підставили. Прост) В книзі відчутна токсичність і сексуалізація жінок, що викликає огиду. Загалом роман «старомодний» у своєму поганому значенні.Не те щоб я хотіла рекомендувати комусь цю книгу, але маю бути щирою: читалась вона легко, кілька разів автору вдалось мене розсмішити. Люди в інтернеті кажуть, що після 3-6 частини усі ці недоліки зникають і починається справді якісна історія. Перевіряти не буду 🙂‍↔️

Я з тих людей, що поставили книзі «Атлант розправив плечі» пʼять зірок. Я прочитала її у 2018 році – і це був дивний період мого життя. Я працювала із маніпуляторами, мене психологічно абʼюзив мій партнер, я заробляла копійки, яких майже ні на що не вистачало. Ненавиділа те, як я виглядаю, і плакала, дивлячись на себе у дзеркало. Тобто в трикутнику Карпмана руками і ногами була вчеплена в роль жертви. Про сам трикутник я, звісно, і знати – не знала. Як і не знала про те, що життя може бути інакшим. Так от, читаючи Айн Ренд, я плакала. Але цього разу – від усвідомлення, що з цього стану можна вирватися. В книгу закладено багато різноманітних сенсів, але я обрала головним той, що відгукнувся тоді найбільше – про здоровий егоїзм, про відповідальність за своє життя і те, чим я себе оточую. Тож ця книга відкрила для мене шлях в самотерапію, а опісля і психотерапію. Поступово, наче знімаючи із цибулі слої, я позбулася тієї роботи, того хлопця і тої нелюбові до себе.Пройшло 7 років – і я тримаю в руках лімітоване видання «Чесноти егоїзму» цієї ж авторки. Маю відчуття, що Айн Ренд знову знайшла мене у правильний час – я звільняюсь з роботи і готуюсь до нового етапу життя. Концепція раціонального егоїзму, що допомагає турбуватися про власні інтереси – ідеальна тема для роздумів під час сабатіклу. За книгу дякую Центру Айн Ренд в Україні!

Ви забили.. забули про це? Я вам трошки напам'ятаю.Ніл Ґейман, який нещодавно отримав позов, за яким його звинувачують у зґвалтуванні та сексуальному насильстві, просить окружний суд США відхилити його. Як аргумент додає скріншоти з WhatsApp чату між ним і Скарлетт Павловіч – авторкою позову, яка у 2022 році була нянею його сина.Інформація про це опублікувана на The Guardian. Із листуванням, що складається із 44 скріншотів, можна ознайомитися за посиланням. Читання щиро нагадує порпання у чужій білизні… іноді мова справді йде про брудну білизну: «I mean you have turned me into a bit of a bratty slut after all and now that I am naked in your bed that smells of you with your dirty boxers between my thighs…». Іноді це повідомлення, сповнені тепла один до одного. Іноді це обговорення суїцидальних думок.Додаю до публікації найбільш промовистий скрін. Ґейман ділиться зі Скарлетт, що дізнався про її план звинуватити його у зґвалтуванні в рамках Me Too. На що Скарлетт відповідає: «Oh my God. Neil! I never said that. I’m horrified by your message – me too you? Rape? WHAT?».

Начитала в січні:🖇 «Шах і мат» Алі Гейзелвуд★★★★☆Чудово впоралася із тим, щоб розрадити мій поганий настрій. І я обожнюю романи про шахістів!🖇 «Хрещена мати» Барбі Латца Надо★★★☆☆Було багато як цікавої інформації, так і води.❤️ «Хрещений батько» Маріо П'юзо★★★★★Роман має багато елементів, що тригерили мене, але книга написана просто розкішно. 🖇 «Безсила» Лорен Робертс ★★★☆☆Не дивлячись на оцінку, добряче мене зачепила, тож я дуже чекаю продовження.🖇 «Витязь і вірлиця» Наталія Довгопол★★★★☆Дуже проста (прям дуже-дуже), але добре написана книга. Приємно було зануритися в українську міфологію.🖇 «Остання зупинка» Кейсі Макквістон★★★★☆Чудово впоралася із тим, щоб розрадити мій поганий настрій.🖇 «Книжкові хроніки Анімант Крамб» Лінь Ріна★★★☆☆Примітивна історія, якій сильно не вистачає глибини. Фінал мене страшенно вибісив – надто плаский. Але читати було цікаво.❤️ «Дім на збіччі» Девід Мітчелл★★★★★ Мітчелл моя нова беззаперечна любов. Книга прекрасна і в своїй глибині, і в авторській мові, і в почуттях, які вона викликає.🖇 «Fun Home» Елісон Бекдел★★★★☆Навколо цього мальопису було дуже багато розмов, тож мої очікування виявилися вищими за те, що надала мені історія. Проте ця робота все одно варта уваги.Сама в шоці з кількості прочитаного! Лютий починаю з двох книг – «Кубика» Саші Козлова і «Смішно, що ти спитав» Елісси Сассмен. А що ви читаєте цієї суботи?)

«Народ повітря»Голлі Блек★★★★☆Можу сказати так: це було дуже і дуже динамічно і цікаво. Той випадок, коли читаєш до ранку, бо неможливо відірватися. Але за динамікою загубився сюжет: намагаюсь згадати, і все якесь зімʼяте. Шось там про людину без магічних здібностей, якій довелося виживати у світі фейрі. Ну ви розумієте?Абсолютно щиро рекомендую до прочитання, але попереджаю: це фентезійний фастфуд. Напрочуд смачний і соковитий – я постійно приходила до хлопця, відволікала його від Сталкера і в ролях відігравала драми & сюжетні повороти. Книги настільки насичені цим, що втриматися від емоцій важко – тож готуйте людей поблизу вас до реплік «Нє, ну ти уяви собі…». Буде і смішно, і недолуго, і неочікувано, і навіть гаряче.Серія починається з того, що батьків головної героїні вбивають прямо на її очах. Затим ми переносимося на 10 років уперед, де її той самий убивця не тільки виховує, а ще і навчає своєму ремеслу. І не аби-де, а в світі фейрі, де наша Джуд почуває себе чужинкою.Кардан – ходячий доказ приказки «немає роду без вироду». Королівський син, представник фейрі, що випалює дотла власне життя – вживає речовини, приймає участь у оргіях і знущається над оточуючими. Коли ти останній в черзі на трон, можна дозволити дещицю веселощів.Попереду – палацовий переворот, боротьба за трон і вир дотичних подій, що затягне наших персонажів. Буде все, що ми любимо: і маніпуляції, і примус, і боротьба, і важкі рішення, і зради. Перша книга найслабша, друга – це класичне «ого понеслося!». Третя починалася як «вау!», але завершення сюжету, як на мене, вийшло слабким. Зависокий рівень напруги під час кульмінації має завершуватися чимось не менш емоційним, що авторці, на жаль, не вдалося реалізувати. «Оповідки» абсолютно необовʼязкові до читання, бо надто очевидні – проте приємно оформлені, точно зайдуть тим, кого серія закохала в себе.Висновок: треба брати, якщо ви любите романтичне фентезі. Не треба брати, якщо ви не любите романтичне фентезі. Я всьо.

Отже, на презентації усім учасникам видали знижку на книги видавництва Жорж. І я зрозуміла, що ця знижка довго не чекатиме 💅По-перше, я купила ще один примірник «Алхімії свободи». Після презентації зрозуміла, що читатиму цю книгу наступною – Ярина поділилася як історією створення роману, так і власним баченням героїв і подій, із якими вони стикаються. Так, це романтичне фентезі, проте у цій роботі велика увага приділена епічній складовій, світоустрою і динаміці перебігу війни. Також мені сподобалося, що головна героїня не має ні магічних сил, ні великих знань, ні заможної сімʼї – тож вона має відчуватися читачу дещо ближчою і знайомішою. Авторка дуже скромна і приємна пані – рада, що коротко познайомилася із нею, точно слідкуватиму за її роботами. А в подарунок до книги я отримала цукерки (вже закінчилися), листівку, з якої можна проростити квіти (це розкіш!) і закладинку із ілюстрацією авторки (покажу пізніше).По-друге, схопила «Нефритове місто» Фонди Лі – першу частину трилогії «Сага Зеленої Кістки». Входить до списку 100 найкращих фентезійних книжок усіх часів за версією журналу «TIME». Ось такий відгук виловила на Goodreads: «міжкланові війни, жорстокі бійки, політичні інтриги, сімейна драма, зрада, цікава й оригінальна система магії, азійський сучасний сеттінг». Таке мені дуже нада.По-третє, нарешті придбала собі книгу авторства Марти Веллс – бачила аж надто багато позитивних відгуків на її книги у моїй книжковій бульбашці, неможливо було не спокуситися. «Король відьом» отримав премію Loсus 2024 за найкращий фентезійний роман. Щиро кажучи, взагалі нічого не знаю про цю книгу, тож нічого і вам не розповідатиму 🌞

«Ich möchte додому» Ігор Перенесієнко★★★☆☆Якщо чесно, це непогана книга. Але сира.У автора хороше почуття гумору. В головному герої відчувається українська душа – не шароварна, а досить щира. Така, що торгує ягодами в Полтавській області, але вирішує шукати кращого життя у цьому вашому Києві. Мені також подобались сцени з бібліотеки, куди Зігмунд влшатувався працювати – в них точно відчувається трушність.Але після прочитання враження лишилися якісь… тьмяні чи шо. Сюжетні ходи для мене були незрозумілими: нашо мені стільки інформації про футбол? Нашо героїв було перевозити в Сербію? А ще: нашо мені стільки зносок і інформації, яка ніяк не допомагає сюжету рухатися вперед?Розумію, що це автобіографічна книга: шо було, чим цікавився – про те і написано. Але хотілося побачити в художній літературі все ж більше літературності, аніж нарисовості. І тут два шляхи: або додати в роман якусь центральну ідею, видалити все, що її ніяк не стосується, вигадати щось, що допомогло би ту ідею розкрити. Або залишити канву «я був тут – потім поїхав туди – а тут я зробив таке», але загорнути це в якусь хитромудру обгортку – унікальний авторський стиль письма, складну літературну техніку тощо.По суті «Ich möchte додому» – це 300 сторінок про те, як головний герой жив-жив-жив і тут внєзапно почалося повномасштабне вторгення, а він – продовжив жити. На це можу відповісти тільки: «і шо?» 🫠

«Блакитний період, Том 1» Цубаса Ямаґучі★★★★★Манґа досить рідко захоплює мене, але це – один з тих випадків.Іноді я задаю собі питання: а ким я хочу стати, коли виросту? Я девʼятий рік працюю, але і досі виникають сумніви: чи тим я займаюсь? чи існує зайняття, яке приносило би мені більше радості? Головний герой цієї історії не знав-не знав, та все ж відчув, що хоче стати митцем. Тож всі події розгортаються саме довкола цього: як навчитися створювати обʼєм на малюнку? як відчувати напівтони кольорів? як передати емоцію? що малювати? в якій техніці? а чи вийде взагалі у мене це?І це найрозкішніше у цій манзі, адже ми, читачі, по суті навчаємося разом із головним героєм – розглядаємо різні варіанти реалізації і порівнюємо, занурюємося у художній процес, практикуємося у тому, щоб дивитися на світ як художник. Для вашого розуміння: на сторінках демонструються роботи 21 художника, тобто над «Блакитним періодом» була проведена колосальна робота.Це було натхненно: після останньої сторінки терміново захотілося зробити щось творче. Тож я точно продовжуватиму читати (хоча перспектива ще 15 томів мене дещо лякає).Дуже рекомендую!