«Грозовий фронт»Джим Бутчер★★☆☆☆Ця книга мала би сподобатись мені на 200%: чарівник-невдаха в світі, де ніхто не вірить у магію, працює приватним детективом. Допомагає йому говіркий безсоромний череп. Розслідування подвійного вбивства, скоєного чорною магією, жарти чи не на кожній сторінці, нотка романтики.Але реалізація принесла тільки розчарування. У головного героя вайб дурника із непропрацьованими дитячими травмами, які він намагається приховати пласкими жартами. Ви точно знаєте такий типаж: ті, що невпинно жаліються на своє життя, при цьому впевнені у своїй крутості, спираючись у почутті гумору на збірку «Анекдоти Дяді Жори». Тож протягом усього роману Гаррі Дрезден тільки і робив, що дратував мене.Сюжет відверто слабкий: не було жодної сцени, в якій я би впевнено сказала: «вірю, так і було!» (а я, на секундочку, періодично читаю про секс драконів, котрому віри набагато більше). Рояль в кущах – кредо автора. Події стаються просто тому, що Бутчеру потрібно було, щоб вони сталися. Наприклад, головного героя підозрюють у тому самому вбивстві. Не тому, що були якісь докази. Не тому, що його підставили. Прост) В книзі відчутна токсичність і сексуалізація жінок, що викликає огиду. Загалом роман «старомодний» у своєму поганому значенні.Не те щоб я хотіла рекомендувати комусь цю книгу, але маю бути щирою: читалась вона легко, кілька разів автору вдалось мене розсмішити. Люди в інтернеті кажуть, що після 3-6 частини усі ці недоліки зникають і починається справді якісна історія. Перевіряти не буду 🙂‍↔️