Нова реальність заправок ще чутка не догнала нас, ага.

Ще поки вальяжно. Хот-дог, да, а які сосіскі єсть? Булочку давайте темну. Ага, всі. Ага, Фішка є. І стікі, отеті, зелений чай. Дві. Ні, три. А, стоп, я ж брав. Стікі нє надо. Чи вже давайте.

Люди звикли не спішити, хоча пряма формальна логіка нам підказує, що при повітряній - заправка миттєво зачиниться. Так, боятися, що реактивку запхнуть саме в цю, на якій ти - це странно, бо вирогідність дуже мала, але ж не про це мова. Вони просто зачиняться, поки хтось обирає булочку. І ти не заправишся.

Топлівний баріста скоромовкою - по скріпту. Каву ароматну вашу улюблену, випічка, піцца, шось там далі, що я не запоминаю. Цей же бариста - дуже не хоче помирати за цю зарплату, навіть із бронюванням. Він зачинить і покине зону вірогідного ураження, не договоривши про дуже вигідну пропозицію "три берете - четверта у подарунок".

Ми ще не швидкі на заправках, ми ще вальяжні та неторопливі. Ми ще їбемо мозг заправщикам, ми поки не вдячні їм за те, що вони обслуговують "об'єкти з підвищеною вирогідністю получити гєранью по їбалу".

Ну то поки ще. Я думаю - найближчі пару місяців навчать нас. Нова реальність догонить.

Завжди доганяє.