На Vogue Business вийшла стаття про те, чи не забагато ми ностальгуємо і чи не породжує сама ностальгія ще більше ностальгії. Насправді ж ключова думка матеріалу полягає в тому, що цей тренд на ностальгійні настрої виник через надзвичайно непередбачуване майбутнє: люди хапаються за те, у чому почуваються впевнено, а впевненість вони знаходять саме в минулому. Ба більше, на тлі гіпершвидкого розвитку AI, який генерує величезну кількість однотипного контенту, люди дедалі більше прагнуть автентичності та унікальності. Вони хочуть менше, але краще й якісніше. Хочуть певної «заторможеності», сповільнення. Натомість ми живемо в епоху, де один тренд ще не встигає закінчитися, як його вже наздоганяє наступний. Це провокує тривогу, виснаження та постійне відчуття, ніби ти нікуди не встигаєш, хоча рухаєшся з неймовірною швидкістю. Ностальгія сьогодні всюди, але це радше наслідок того, куди рухається світ. А світ рухається в бік незрозумілості та невизначеності. Люди бояться народжувати дітей, купувати нерухомість — адже це, по-перше, фінансово й емоційно ресурсозатратно, а по-друге, ніхто вже не впевнений, чи буде це правильним рішенням у майбутньому. І, мабуть, головне питання зараз — чи закінчиться колись цей стан гіпертурбулентності.