Рівень тривожності зашкалює.
А я  по суті вважаю себе позитивною і оптимістичною 
… Як казав мій Чоловік - Оля, ти шизофренічна оптимістка
Бо я завжди умію знайти хороше в діжці з лайном

Зараз мій оптимізм тримається на соплях.

Я бачу, як з кожним роком ( з початку повномасштабної) стає все гірше. 

Я (та й напевно всі ми) уже не знаю як підготуватися до чергової зими.
 Ідеально - це мати декілька резервних будиночків з повністю автономним водо-електро-газо -і ще якимось забезпеченням. Бо всім радять ВИЇХАТИ блять з Києва, України.. чи може взагалі з цеї планети.

На жаль, в свої 45 я не маю жодного запасного будиночка. Я маю дітей, за яких переживаю більше ніж за себе. Бо я не хочу, щоб їм було страшно. 
Я не хочу, щоб вони відчували, як мені страшно.

Далі, тим хто не вірить у шизотеріку -  прошу не читати.

Саме зараз я нагадую собі, що моя Душа обрала це життя, щоб я гідно пройшла всі уроки… бо якщо не пройду - в наступних життях уроки будуть жорсткішими.

Саме зараз я нагадую собі, що Всесвіт, мої Янголи-охоронці завжди зі мною. І все буде саме так, як має бути.

Саме зараз я нагадую собі, що страх- це недовіра до Всесвіту, страх - це потужний інструмент для маніпуляцій. Страх- це те, що перекриває мій потік.

Саме зараз я нагадую собі - що первинним є МІЙ внутрішній стан, а не те, що навколо.
Мій внутрішній спокій і гармонія притягує спокій і гармонію. Подібне притягує подібне. І починається це з мене.

Саме зараз важливо працювати з тілом - через рух і фізичну активність.
Не глушити кортизол антидепресантами і алкоголем.
А дати стресу вийти природнім шляхом.
Через рух і тренування.

Домовились?