Для мене не було несподіванкою, що війна розгориться у 2014 році або розростеться до масштабів однієї з найбільших у світі воєн XXI століття у 2022-му. Ще в школі, на уроках історії, мій учитель, народжений у засланні в Сибіру, застерігав: московити повернуться, і війна триває навіть тоді, коли здається, що її немає. В університеті кілька викладачів не втомлювалися повторювати: для імперії три десятиліття — це мить, і рано чи пізно вона знову проливатиме нашу кров собі на втіху. Ми мали готуватися. Готувати себе, готувати наступні покоління. Бо ця війна не завершиться ніколи.Для мене особисто вона почалася ще у 1169 році, коли володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зібрав військо й розорив Київ. Саме тоді стався цивілізаційний розкол між народами, які згодом сформували українців і росіян. Відтоді боротьба триває вже 854 роки, а не три роки, і всі ці століття ворог не припиняв спроб нас знищити, підкорити, асимілювати й стерти з історії. Він влаштовував геноциди, забороняв мову, стирав пам’ять, змінював назви, але навіть майже за тисячу років йому це не вдалося.І не вдасться.Війна не завершиться найближчим часом, і вона, вочевидь, не завершиться ніколи. Ми народжені у цій боротьбі, вона загартувала нас, зробила тими, ким ми є. Без неї ми просто перестанемо існувати. А всі перемир’я — це лише паузи між новими битвами, підготовка до чергової війни з тими, хто раз по раз приходить зі Сходу, щоб поневолити Європу, частиною якої ми були завжди. І тепер не маємо права відступати, навпаки — ми повинні зміцнювати її, оберігати, лікувати. Бо це наш дім, і ніхто, окрім нас, його не збереже.Але цього недостатньо. Ми також повинні пробуджувати європейців, нагадувати їм, що безпека ніколи не була гарантованою. Її треба виборювати, підтримувати, захищати, вкладати в неї не менше, ніж у майбутнє своїх дітей. Надто довго Захід жив в ілюзії, що війна — це щось далеке, те, що відбувається десь на периферії їхньої цивілізації. Вони забули, що зло не зникає само по собі. Воно лише чекає слушного моменту — коли його перестануть помічати, коли втратять пильність, коли перестануть вкладатися в боротьбу. А потім воно приходить у їхні міста, у їхні домівки. Тоді гинуть близькі, друзі, ті, кого любиш. Тоді втрачається все, чому ти присвятив своє життя.Шана і вдячність тим, хто віддав у цій війні своє життя, своє здоров’я. Глибока повага тим, хто продовжує боронити наш світ від зла. Історія ще не закінчилася. Вона не закінчиться найближчим часом, хоч би як цього прагнули ті, кому хочеться спокою. Це не епізод, не окрема війна. Це процес, який триватиме все наше життя, бо інакше бути не може. Не тут і не в цей час.