Те, що кидається у вічі

Дуже багато людей в один момент захотіли позбутися «его».Хтось читав літературу, хтось слідкував за «гуру», багато хто практикував різні техніки й ставив собі за мету «позбутися его».Коли ця ідея засвоюється на рівні теорії, ти починаєш намагатися жити без оцінок і не ототожнювати себе ні з чим у своєму житті: ні з віком, ні зі статтю, ні з красою, ні з професією, ні із соціальним статусом, ні зі стилем, ні навіть із хорошим смаком чи творчістю.Усе це працює як костиль не лише в теорії, а й на практиці.Декілька місяців тому я просила забрати в мене все, що мені не потрібне.І це почало відбуватися.Спершу я відмовилася від ведення клієнтів. І лише тоді почала по-справжньому відновлюватися, підключаючи молитву та віру.І знаєте, це був переломний період.Адже 5 років я була психологом.5 років я ототожнювала себе зі своєю кар’єрою, допомогою людям, знаннями, відчуттям значущості в суспільстві.Коли цей костиль зламався, мені було страшно.Я більше не знала, хто я, ким хочу бути і в чому моя цінність. У якийсь момент я відчула себе ніким.І саме це оголення, це дискомфортне зіткнення з простим «я є», і стало для мене справжньою утилізацією его.Ти залишаєшся ніби-то без нічого. Хоча насправді здобуваєш більше.Але зміни в моєму житті продовжують показувати мені, що моя цінність — не у вас, не в допомозі, не в увазі й не в чомусь зовнішньому.Вона просто є.І визначаю її лише я сама — через відчуття того, що для мене варте чи не варте, комфортне чи дискомфортне, співзвучне моїм цінностям чи ні.